Що відчувають ваші діти, повертаючись додому?

Якщо сваритися потайки від дітей

Дитяча душа прекрасно відчуває атмосферу, що наповнює дім. Тому якщо, наприклад, батьки дотримуються правила не сваритися при дітях і припиняють сварку, щойно дитина приходить додому, перекладаючи розмову на сторонні теми, її душа все одно відчуває чужу, обтяжливу атмосферу в домі.

Немає необхідності казати їй, що батьки сваряться – душа і так усе бачить таємничим, незрозумілим чином. Адже людські душі спілкуються за допомогою особливого, таємничого коду – коду благодаті, доступного лише ангелам. Наша поведінка незрозумілим чином «випромінює» певну енергію. Тому абсолютно марно створювати перед дітьми якийсь штучний образ. Адже це не питання техніки.

Деякі батьки кажуть: «Ми знайшли вихід. Сваримося тільки коли дітей немає удома, палимо  потайки на балконі чи в туалеті. Усе потайки від дітей». Але такі заходи обережності оманливі і даремні. Проблему не можна розв’язати лицемірством. І Господь ніколи не казав, що потайки можна сваритися чи розлучатися, виглядаючи при цьому ідеальними батьками.

Як сказало мені одне подружжя:  «Ми розлучилися цивілізовано, як порядні люди. Так, ми в розлученні, але у нас дружні стосунки, і на дитині наше розлучення ніяк не позначається». Як вони помиляються! Вони так і не змогли доторкнутися до Бога, відродитися, змінитися за допомогою Його благодаті.

Гладять по щоці, а через секунду дають ляпас

Отже, що ж відчувають діти після повернення додому? Яку атмосферу?

Одна дитина розповідала мені:

– Коли я приходжу зі школи і дістаю ключі, щоб відкрити двері, то починаю хреститися, бо не знаю, що чекає на мене всередині. Батьків може не бути удома, бо вони розсварилися і пішли хто куди. Чи вони удома, але при цьому кричать і сваряться. Так, іноді в нас тихо і спокійно, і тоді на душі стає легко і я розумію, що варто жити на цьому світі, варто мати сім’ю.

Але так буває рідко. Та й просто всі ці перепади – то спокій, то напруга, то тиша, то сварки – мене вимотують. Дуже важко, отче, коли спочатку тебе гладять по щоці і кажуть ласкаво: «Синку, я люблю тебе», а через секунду цією ж рукою дають ляпас. То ласки, то байдужість, то злість. І я – десь посередині.

Чому дитині краще на вулиці

Напруга, тиша, сварки, спокій – одне змінюється другим, і в сім’ї відсутній баланс. Ні, я не маю на увазі, що удома взагалі не має бути якихось дрібних сварок – ми всі живі люди. І наш будинок – це не музей, не мавзолей і не кладовище, де панує мертва тиша. Але пульс сім’ї має визначатися спокійною, тихою, затишною атмосферою в домі. Атмосферою, завдяки якій дитині не хочеться покидати дім.

Це страшно, коли діти чекають не дочекаються відходу батьків з дому, щоб або самим нарешті піти, або ж спокійно відпочити від них наодинці. Так, є такі діти, яких постійно тягне з дому на вулицю. Чому це відбувається? Чому дитині краще на вулиці з чужими дітьми, ніж удома з батьками і рідними братами, сестрами? Бо домашній клімат її не влаштовує.

А ви, замість того щоб спробувати розташувати до себе дитину, починаєте засуджувати, звинувачувати її, перекладаючи на неї відповідальність за вашу поведінку. І зовсім не задаєтеся питанням: «Можливо, я теж щось роблю не так? Чим я можу відштовхувати від себе дитину? Що в мені такого, через що вона не ставиться до мене як до рідного батька чи матері, а тільки і дивиться, як би втекти з дому? Чому не хоче бути разом з нами? Чому в нас така сім’я, такі скандали вдома? У чому моя помилка?»

Сироти, які чують тільки крики і лайку

Якщо ви читали листи старця Паїсія, то напевно пам’ятаєте його мудру пораду одній ігуменії стосовно молодих черниць, що поступають у монастир. Мені здається, ця порада дає привід замислитися і заглянути в себе чим глибше кожному з нас. Старець каже ігуменії: «Будьте уважною і люблячою по відношенню до молоді, що приходить у монастир. А особливо піклуйся про моїх дорогих дітей-сиріт».

А потім уточнює: «Кажучи про сиріт, я не маю на увазі дітей, чиї батьки померли. Я кажу не про них, а про тих, чиї батьки живі, але їх ніби немає, бо такі діти ніколи не бачили від них ні любові, ні доброти, а тільки крики і лайку». Саме крики і лайку – так сказав старець Паїсій.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)