Важливість прощення

Дивлячись, як все розумно створено на землі, як все в цьому світі взаємопов’язано, як одне доповнює інше і окремо існувати не може, псалмоспівець вражено промовляє: «Все премудро створив Ти; повна земля творіння Твого» (Пс. 103:24). І не тільки прекрасно впорядкував Господь планету Земля, а й дав людині мудрий, справедливий закон, який філософи назвали «золотом законом» і який промовляв: «око за око, зуб за зуб» – тобто, якщо тобі вчинили зло, то маєш право відплатити тим же, але не більше.

Проте маючи цей справедливий закон, люди умудрялись його перетворити у зло. У гірських народів, а особливо в горах Кавказу, люди убивали один одного вже і не знаючи, чому це вони так чинять. Знаючи цю істину, французький мислитель Руссо зробив такий висновок: «Все прекрасне, що виходить із рук Господа і спотворюється, коли потрапляє в руки людей».

Щоб людей направити на кращу дорогу життя, Господь дає Своєму юдейському народу нову настанову: прощати гріхи ближньому своєму. Апостол Петро, як справжній юдей, готовий був простити провину кривдникові своєму до семи разів на день. Щоб упевнитись, що він правильно чинить, Петро підійшов до Ісуса і запитав:

– Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів?

– Не кажу тобі – до семи, але до сімдесяти разів по сім (Мф. 18:21,22), – відповів Господь. Тобто прощати ближньому своєму треба до безкінечності, і для напоумлення учнів Христос розповів притчу, яку ви сьогодні чули.

Цар то є Бог і ми всі Його діти, і всі маємо великі борги перед своїм Творцем, але маємо надію, що Він нам простить, і Бог простить нам, якщо ми простимо тим, хто скривдив нас.

Цю істину, що ми повинні прощати прогріхи ближнім своїм Ісус Христос підтвердив Своїм життям. Вмираючи за нас, за наші гріхи і терплячи насмішки, глузування і знущання від тих грішників, за які терпів муки, Спаситель збираючи останні сили просить: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 22:34).

Перші християни чинили так, як вчинив Ісус. Архідиякон Степан, якого вбивали камінням юдеї, вмираючи молився за своїх мучителів: «Господи, не вважай їм це за гріх!» (Діян. 7:60).

Отже, якщо ми назвали себе християнами, то ми повинні поступати так, як поступав Христос і Його послідовники. Звичайно важко простити своєму кривдникові, проте ми повинні бути прикладом, тим більш, що ми надіємось, що Господь простить нам наші прогріхи, а якщо маємо віру, що нам буде прощено, то і іншим прощаємо. І так чинячи ввійдемо в Царство Небесне. Амінь.

Автор: Ігумен Дмитро (Ющак)

Усе по темі: 11 неділя після П’ятидесятниці