Євангеліє від Матфея: вибір

Євангеліст Матфей, Володимир Боровиковський

У давнину новини в прямому розумінні передавалися з вуст у вуста і називалися грецьким словом “євангеліон”, що перекладається як “радісна”, “блага звістка”. І от дві тисячі років тому по всій Римській імперії і навіть за її межі були послані гінці з новою звісткою. Тільки розіслав їх не імператор, як було прийнято, а Господь Ісус Христос. Звертаючись до учнів, Він сказав: “Йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам” (Мф. 28:19,20). Виконуючи це веління, апостоли несли людям новину про перемогу Царя, але не земного, а Небесного, пануючого в серцях і душах. І от за цією самою новиною назавжди закріпилося грецьке слово “Євангеліє” – “Блага звістка”. Євангеліє спочатку передавалося усно, а потім деякі з апостолів вирішили його записати. Так з’явилася книга з однойменною назвою. І першою її частиною є Євангеліє від Матфея, написане апостолом і євангелістом Матфеєм.

Хтось може заперечити – яка ж це новина? Новиною це могло бути тоді, за життя самого Матфея. А зараз це просто розповідь про життя Ісуса Христа. Але дуже важливо зрозуміти, що Євангеліє – це не біографія Христа, не стенограма Його проповідей і бесід, і не звіт про здійснені Ним чудеса та зцілення. Хоча Євангеліє від Матфея дуже схоже на життєпис: починається воно розповіддю про Народження Христа, а закінчується розповіддю про Його смерть, воскресіння і останні веління учням. Але при всьому цьому, перше Євангеліє, як і всі інші, залишається новиною. Євангелія не просто повідомляють – от, подивіться, ось там сталося от це. Євангелісти кажуть усім нам, що все написане в їх книгах сталося не просто як факт історії, а сталося і продовжує відбуватися як факт особистого життя кожної людини, яка звертається до Євангелія. Одним словом, сталося для кожного з нас і покликане змінити наше життя.

Вже при першому, поверхневому знайомстві з євангельським текстом, можна побачити самобутність кожного автора кожного Євангелія. Апостол і євангеліст Матфей починає своє Благовістя родоводом Господа Ісуса Христа. Перед читачем пропливає декілька десятків імен із Старого Завіту, імен людей, якимсь чином пов’язаних з Його народженням. Перший євангеліст пропонує непросте завдання – якщо імена з родоводу нам не знайомі, то доведеться докласти зусилля, щоб узнати їх. Мета – не збагатити читача знанням нових імен, а показати глибокий зв’язок між двома частинами Біблії – Старим і Новим Завітом. До речі, іноді слово “старий” розуміють як “застарілий”, але правильніше розуміти це слово, як “колишній”. Тому є і Новий Завіт, але “новий” не в тому сенсі, в якому бувають новими речі, книги, фільми, які через певний час переходять у розряд старих. Новий Завіт залишається новим завжди, бо не буде якогось іншого Завіту між Богом і людиною. Старий Завіт був підготовкою до зустрічі обітованого Месії-Христа, Новий Завіт являє Обітованого. От та новина, виконання якої всі чекали. Це одна з особливостей Євангелія від Матфея – постійне повернення до Старого Завіту, нагадування про людей Старого Завіту, про пророцтва, що виконалися в Ісусі Христі.

Потім євангеліст Матфей розповідає про людські сумніви і пошуки.

– Хіба не про Різдво Христове? – може поправити мене уважний читач першого Євангелія. Так, про Різдво. Але Матфеєве Різдво виявляє не радість про Христа, а показує переживання прямих учасників.

Праведний Йосиф, обручений з Дівою Марією, хоче таємно відпустити Її (Мф. 1:19), щоб не накликати підозр у страшному гріху зради чоловікові. Йосиф знає пророцтва, знає про очікування Месії і позбавлення Ізраїлю, але душу його терзають сумніви. І щира душа отримує розрішення сумнівів у словах Ангела Божого: “Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого. Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх” (Мф. 1:20,21).

Сон святого Йосифа, Лука Джордано

Далі ми чуємо питання мудреців, які прийшли в Єрусалим зі Сходу: “Де є народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому” (Мф. 2:2). Вони пройшли довгий і важкий шлях. Побачити Немовляти, яке народилося, – мета не лише їх подорожі, але – життя. Починає шукати Ісуса Христа і інша людина – цар Ірод, чиє ім’я стало тепер прозивним: він же став “шукати Немовля, щоб погубити Його” (Мф. 2:13).

От так з перших розділів Благовістя апостола Матфея перед нами поставлено питання: з ким ми, на чиїй стороні? Для чого кожен з нас шукає Христа: щоб повірити і вклонитися Йому чи щоб відкинути і погубити? Мудреці зі Сходу, які шукали Його, зрозуміли, що треба залишити все – дім, рідних, друзів – і відправитися в небезпечну і довгу подорож, щоб особисто побачити Того, про чиє Народження благовістила їм зірка, що з’явилася в небі. Цар Ірод шукав Христа, щоб позбавити свій трон від конкурента – нового Царя Іудейського. Нікого і нічого не шкодував і не щадив цар Ірод для досягнення своєї влади, так само він готовий поступити і тепер. Одні – з радістю приймають, інші – з ненавистю відкидають, роблячи усе, щоб не допустити Христа у своє життя.

Наступний розділ Євангелія від Матфея дуже короткий. У ньому розповідається про Іоанна Хрестителя і його проповідь: “Покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне” (Мф. 3:2). Покаятися – означає змінитися, змінити своє життя, стати іншим. Іоанн викриває тих, хто прийшов до нього не щиро, хто не шукає дійсної зміни свого життя. Він готував людей до зустрічі Христа, називав Його Тим, Хто “очистить тік Свій і збере пшеницю Свою в житницю, а полову спалить вогнем невгасимим” (Мф. 3:12). Пшеничні зерна – це люди. Одне зернятко, кинуте в землю, дає вже не одне, а декілька нових зерен. Але щоб зерно принесло плоди, воно має загинути в землі, змінитися. Також і людина має змінитися, принести плід, живучи згідно Благовістя Христового. І знову читач перед вибором: стати плодоносною пшеницею чи соломою, яку спалять.

У наступному розділі вибір робить Сам Господь Ісус Христос, Який спокушається дияволом (див.: Мф.4:3; Мф.4:6; Мф.4:8,9). Тричі Спаситель відкидає спокуси. Тут Євангеліст не робить прямого відсилання до Старого Завіту, але для його перших читачів усе було зрозуміло – спокуса змієм Адама і Єви. Змій пропонує Єві перевірити істинність заповіді Божої і скуштувати від плодів пізнання добра і зла: “І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв” (Бут. 3:6). Христос виправляє помилку прабатьків. Починається нова історія нового людства. Кожен може вибрати, яку відповідь дасть він сам і в чий бік попрямує.

Адам і Єва покидають Едемський сад, бо порушення заповіді робить для них неможливим перебування в раю: “І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: Адаме, де ти? Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався” (Бут. 3:9,10). Неправильний вибір перетворює їх на вигнанців. Вибір Христа повертає з вигнання – про це розповідає наступний розділ Євангелія. Ісус Христос, звертається до учнів і людей, які зібралися:

Нагорна проповідь (фрагмент), Карл Генріх Блох
  1. Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.
  2. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.
  3. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.
  4. Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться.
  5. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.
  6. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
  7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
  8. Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.
  9. Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. Так гнали і пророків, які були до вас” (Мф. 5:3-12).

У Євангелії від Матфея використовується грецьке слово “макаріос”, тобто “блаженний, щасливий, багатий”. Христос називає по-справжньому щасливими і багатими – убогих духом, тих, що плачуть, лагідних. Це не якісь, як сказали б зараз, скривджені життям люди, які нічого не досягли і не добилися, і тому стали лагідними, убогими, голодними. Христос говорить про тих, хто зробив вибір і відкинув спокуси, запропоновані дияволом. Царство Небесне дається не тому, хто, піддавшись спокусі, скуштував плодів від дерева пізнання добра і зла, щоб стати “богом”, через порушення заповіді. Царство Боже дається тому, хто усвідомив себе убогим, який нічого не має перед Богом, який віддав усього себе на волю Божу; тому, хто сподівається лише на Бога, а не на щось ще.

Євангеліст Матфей сам пройшов через подібний вибір: “Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною” (Мф. 9:9). Збирач податків, залишивши все, пішов за Ісусом Христом. Тепер замість податків він збирає душі і серця людей, які відгукнулися на його Євангеліє і стали заради Христа убогими духом, лагідними, голодними і спраглими правди. Євангеліст пропонує зробити вибір і слідувати разом з ним і з Господом Ісусом Христом далі: побачити Його чудеса, почути сповідання віри апостола Петра, побувати на горі Преображення, увійти з Христом в Єрусалим перед святом Пасхи, зійти на Голгофу і… побачити Його славне Воскресіння з мертвих. Побачити це чи потім повірити в це – залежить від обраного шляху, який ми робимо на початку: чи схиляємося перед Христом разом з волхвами, приносячи Йому в дар усе краще і цінне, або відкидаємо Його, злякавшись за безпеку крихкого царства нашого “я”, в якому немає місця більше нікому…

Автор: священик Василь Куценко