Євангеліє від Луки: найрадісніше

Євангеліст Лука, Володимир Боровиковський

Третє Євангеліє написане святим апостолом Лукою, супутником святого апостола Павла. Це Євангеліє – найбільше за об’ємом. Частково Євангеліє від Луки повторює те, що присутнє в Євангеліях від Матфея і Марка, але в усьому іншому – це цілий окремий світ, світ покаяння, молитви і радості.

Адресат – “друг Божий”

Євангеліст Лука – єдиний з апостолів, який починає своє Благовістя з пояснення, для чого він написав Євангеліє: “Щоб ти пізнав тверду основу того вчення, в якому був наставлений” (Лк. 1:4). Євангеліст звертається до високоповажного Феофила (Лк. 1:3). Хто цей Феофил, у точності невідомо, але ім’я його в перекладі з грецької означає “друг Божий”. Апостол Лука звертається до всіх нас, до всіх, хто був наставлений у християнському вченні. У кожного з нас має бути тверда основа – Євангеліє Христове. “Всякий, хто приходить до Мене та слухає слова Мої і виконує їх, – скажу вам, до кого подібний. Він подібний до людини, яка, будуючи дім, вкопала, заглибила і поклала основу на камені; коли ж сталася повінь і вода підступила до того дому, то не могла його зрушити, бо він був збудований на камені. А хто слухає і не виконує, той подібний до людини, яка збудувала дім на землі без основи, то як тільки ринула на нього вода, він зараз же розвалився; і руйнування дому того було велике” (Лк. 6:47-49).

Євангеліє свят

Історія виникнення декількох церковних свят бере свій початок в Євангелії від Луки. По-перше, це свято Благовіщення, коли Архангел Гавриїл сповістив Діві Марії благу звістку про народження Сина Божого (див: Лк. 1:26-28).

Благовіщення є по суті початком рятівного шляху для всього світу і для кожного з нас, бо Євангеліст, як і Архангел Гавриїл, сповіщає про Христа і порятунок.

Наступне свято – Різдво Іоанна Предтечі (див: Лк. 1:57-80). Цій події теж передувало благовіщення: знову Архангел Гавриїл сповістив Захарії, що в нього народиться син: “Він буде великий перед Господом… і багатьох з синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їхнього. І йтиме перед Ним з духом і силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, і непокірних – до мудрості праведників, щоб приготувати Господеві народ звершений” (Лк. 1:15-17). Щоб зустріти Спасителя, треба приготуватися. Як? Євангеліст Лука відповідає словами Іоанна Предтечі: хрещенням покаяння для прощення гріхів (Лк. 3:3). Покаяння – ця зміна, зміна навіть образу думок: треба залишити непокірність і набути образу думок праведників. Саме з покаяння починається зустріч з Христом.

Потім ми бачимо Немовляти Христа в Єрусалимському храмі: Мати Божа і праведний Йосиф приносять Його сюди, щоб поставити перед Господом (Лк. 2:22). У храмі їх зустрічають праведний Симеон і пророчиця Анна, які сповістили всім, що принесене Немовля – обіцяний Богом Спаситель. Це свято Стрітення Господнього.

Ще одне свято – Вознесіння Господнє, про яке ми читаємо в 24-му розділі Євангелія від Луки (див: Лк.24:50-53). Вознесіння – це не відхід Господа Ісуса Христа зі світу, це продовження спокутного подвигу. Перемігши смерть Своїм славним Воскресінням, Господь возноситься до Бога-Отця.

Додамо до цих свят ті, які є і в інших Євангелістів, – Різдво Христове, Хрещення, Преображення, Вхід Господній в Єрусалим, Пасха. Свято – це радість, а Благовістя апостола Луки буквально переповнено радістю.

Євангельський гімн

Євангеліє від Луки можна заспівати. Звичайно, не увесь текст, але деякі його частини – можна.

Це молитва праведного Симеона, який зустрів Немовляти Христа в Єрусалимському храмі: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля” (Лк. 2:29-32). Це урочисте славослів’я Ангелів, які сповістили вифлеємським пастухам про народження Спасителя: “Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!” (Лк.2:14). Це зворушливий Гімн Богородиці – Величає душа Моя Господа (див: Лк. 1:46-55). Ще один гімн – гімн Захарії, батька святого Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна: “Благословен Господь Бог Ізраїлів, що відвідав народ Свій і створив визволення йому. І підніс ріг спасіння нам у домі Давида, отрока Свого” (Лк. 1:68-69).

Євангеліє покаяння

Тема покаяння, розпочата проповіддю святого Іоанна Предтечі, звучить упродовж усього Євангелія від Луки. Зразком покаяння є фрагменти, що містяться саме в Євангелії від Луки: про митаря Закхея, притчі про митаря і фарисея, про блудного сина.

Митарі – збирачі податків, ненависні всіма. За що ненавиділи митарів? Податки збирали на користь римської влади – влади загарбників і поневолювачів. Тому митар сприймався як зрадник. Але нерідко митарі брали більше за покладене, просто оббираючи своїх ближніх. Автор першого Євангелія апостол Матфей був митарем. Почувши заклик Христа, Матфей залишив усе і пішов за Господом (Мф. 9:9). Євангеліст Лука розповідає про іншого митаря, який покаявся, – Закхея. Уявіть, як Закхей, людина маленького зросту, залазить на дерево, щоб побачити Христа – щось змусило його забути своє положення начальника митарів і людини багатої (Лк. 19:2). Христос побачив Закхея і увійшов до нього до дому сповістити, що “нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів” (Лк. 19:9). Юдеї вважали себе нащадками Авраама, з яким Бог уклав Завіт. Христос звертає Свої слова не лише до Закхея, але і до всіх: грішник, який зневажається вами, теж син Авраамів – брат ваш, чому ж ви ненавидите брата свого? Закхей обіцяє Христу: “Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо” (Лк. 19:8).

Притча про митаря і фарисея. Перший не сміє підняти очі до неба, але, ударяючи себе в груди, каже: “Боже, будь милостивий до мене, грішного!” (Лк. 18:13). Фарисей, навпаки, вставши попереду, дякує Богові за те, що він “не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар” (Лк. 18:11).

Але митар пішов виправданим до дому свого більше, ніж фарисей, “бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться” (Лк. 18:14). Не гордість прославляє людину перед Богом, але упокорювання, пов’язане з покаянням. Нічого іншого не просив митар, а тільки милості.

Притча про блудного сина (див.: Лк. 15:11-32) – справжня перлина третього Євангелія. Святитель Амвросій Медіоланський, великий святий ІV ст., називав притчу про блудного сина “Євангелієм усередині Євангелія”. “Батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином” (Лк. 15:18,19) – чуємо ми слова блудного сина, який покинув батьківський дім і розточив його майно. Це слова покаяння. Жодного слова докору не чуємо ми з вуст люблячого батька, який щодня чекав повернення сина. Слова батька дивні: “Принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся” (Лк. 15:22-24). Покаяння стає для блудного сина новим народженням, воскресінням з гріховної смерті, поверненням до життя з люблячим батьком. Закхей отримав спасіння, митар був виправданий, блудний син був мертвий і ожив. Чи шукає кожен з нас спасіння, виправдання і воскресіння до нового життя?

Євангеліє радості

Архангел Гавриїл сповіщає Захарії радість і втіху (Лк.1:14) про народження Іоанна Предтечі. А потім і Діву Марію вітає тими ж словами: “Радуйся, Благодатна!” (Лк.1:28). Коли Богородиця прийшла до дружини Захарії, праведної Єлисавети, “заграло дитя в утробі її, і сповнилася Духа Святого Єлисавета” (Лк. 1:41). Ангели сповіщають вифлеємським пастухам “радість велику, яка буде всім людям” (Лк. 2:10). “Всі люди раділи всім славним ділам Його” (Лк. 13:17). Радіють у домі люблячого батька про повернення блудного сина (див. Лк. 15:23). Митар Закхей прийняв Господа у свій дім з радістю (див: Лк. 19:6). Під час входу Господнього в Єрусалим “безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили” (Лк. 19:37). На шляху в Еммаус двоє учнів не дізнаються спочатку Воскреслого Господа, але серця їх палали (Лк. 24:32) від невимовної радості: вони чули про Воскресіння і порожній гріб, але розум їх не міг зрозуміти і повірити – серце ж відчувало, палало радістю.

От повнота радості для християнина, якою зображує її євангеліст Лука, – радість ангельських благовіствувань, радість грішників, які покаялися, радість усіх, хто бачив діла Божі, які здійснювалися Христом, і, нарешті, – радість про Воскреслого Спасителя.

Автор: священик Василь Куценко