Ще дещо стосовно нашого спасіння

Для чого Христос приходив на землю? Символ віри відповідає максимально чітко: “Він для нас, людей, і ради нашого спасіння”. Так у чому ж полягає це спасіння? Воно вже відбулося чи ми на нього ще тільки чекаємо? І кого ми зараховуємо до “для нас, людей” – усе людство, своїх єдиновірців або якихось особливих, святих людей?

Якщо спасіння – то від чого?

Християни наполягають на тому, що спасіння потрібне кожній людині і що здійснюється воно в Христі. Але коли розмова заходить про те, що ж таке це саме спасіння, і хто конкретно спасенний, відповіді можуть бути різними. Хоча всі вони будуть ґрунтуватися на Біблії! Так що ж говорить Писання про спасіння? Хіба воно не дає вичерпної інформації?

Біблія повідомляє людині про найголовніше, про що їй потрібно знати. Але часто не повністю задовольняє її цікавість. Скажімо, Біблія каже, що Христос помер і воскрес, але не уточнює – як само. Сучасні лікарі, читаючи опис смерті Христової, припускають, що причиною її був розрив серця, але це всього лише припущення; що стосується воскресіння – це диво, і точний його механізм невідомий, та і не треба нам, якщо розібратися, знання цього механізму.

Приблизно так само йде справа і з найважливішою темою Біблії – спасінням. Тому розглянемо спочатку прості питання – ті, на які Біблія дає однозначні відповіді, – і потім перейдемо до речей суперечливих.

Кожен із нас знає, що будь-яка людина недосконала, у неї повно недоліків, вона припускається безлічі помилок. Але в той же час, у кожному є щось цінне, прекрасне, унікальне. І, напевно, тільки Біблія з усіх духовних книг людства сприймає кожну грань цього парадоксу як щось абсолютне. З одного боку, людина створена “за образом і подобою Божою” (Бут. 1:26). З другого боку – “лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване” (Єр. 17:9). Як же це виходить?

Відповідь дуже проста – людина має свободу волі і може вибирати добро чи зло. Бог не робить з людини слухняну Йому маріонетку, Він пропонує йти за Собою, але залишає за людиною право відмовити і жити власним розумом: “Ось, я сьогодні запропонував тобі життя і добро, смерть і зло. Якщо будеш слухати заповіді Господа Бога твого, які за­повідаю тобі сьогодні, любити Госпо­да Бога твого, ходити усіма путями Його і виконувати заповіді Його і постанови Його і закони Його, то будеш жити і розмножишся, і благо­словить тебе Господь Бог твій на землі, в яку ти йдеш, щоб оволодіти нею; якщо ж відвернеться серце твоє, і не будеш слухати, і заблудиш, і станеш поклонятися іншим богам і будеш служити їм, то я сповіщаю вам сьогодні, що ви загинете і не пробудете довго на землі” (Втор. 30:15-18). Власне, історія Адама і Єви – саме про те, як люди з власної волі відмовилися від спілкування з Богом, зруйнувавши довіру між Ним і собою.

Біблійною мовою це зветься “гріх” і має найсерйозніші наслідки. З одного боку, людина виявляється винна перед Богом. З другого – шкодить сама собі і оточенню. Гріх подібний до наркотику: він не просто заборонений законом, його вживання міняє щось у душі і тілі самої людини і навіть її дітей. Той, хто “сидів” на героїні, іноді може, шляхом титанічних зусиль, вийти з наркотичної залежності, але він вже ніколи не буде таким, яким був до вживання наркотику. І оточення його – теж.

Гріх як злочин і хвороба

Тому християни говорять не лише про особисті гріхи проти Бога і проти ближнього, які скоює кожен з нас, але і про первородний гріх, властивий людству в цілому. Це та сама нездатність жити відповідно до власних принципів, як так часто нам доводиться визнавати: от, хотів як краще, а вийшло… Так, звичайно, особисто ніхто з нас не несе відповідальності за вибір Адама і Єви, але ми наслідуємо їх природу, спотворену гріхом. І якщо сто років тому наші предки влаштували революцію і громадянську війну, ми можемо не погоджуватися з їх вибором, але ми живемо в умовах, сформованих цим вибором, і від цього нікуди не подітися. От так і перші люди вирішили колись жити без Бога, і ми як і раніше живемо у світі, обумовленому їх вибором.

Спасіння в християнстві розуміється як звільнення від влади гріха і смерті і вічне життя з Богом. Тут можна поставити питання: невже Бог настільки образливий, що досі не може простити злочин Адама і Єви? Невже Він не може просто дарувати нам це вічне життя, без усяких умов? Може, зрозуміло. Уявляєте? Нас, такими, які ми є, усіх разом пускають у рай. Там не потрібно працювати, ніхто не хворіє і не помирає, люди живуть вічно і мають усе, чого тільки побажають. Але що це буде за вічність? Хіба ми перестанемо сваритися і кривдити один одного? Навпаки, у нас будуть для цього абсолютно необмежені можливості і необмежена кількість часу. Адже ніякі хвороби не зрівняються з тим болем, який постійно спричиняють один одному люди; жодні стихійні лиха – з жахами війн і концтаборів. От така чекає на нас вічність, якщо ніщо не покладе їй край. І називається це – “пекло”.

А щоб увійти до іншої вічності, нам треба досягти двох речей: примиритися з Богом та іншими людьми та преобразитися, щоб наслідування добра було для нас радістю. І для цього нам, напевно, треба набути певної спільної Істини, інакше на нас чекають війни за маленькі, приватні правди, причому нам треба навчитися утілювати цю Істину у власному житті, а не тільки абстрактно міркувати про неї. От це усе і входить у поняття “спасіння”.

Як описати спасіння?

Саме тому християнство вказує на Христа як на єдине Джерело спасіння. Він був не просто черговим проповідником Істини (таких було немало), він був втіленою Істиною, Богом і Людиною, Який помер на хресті за наші гріхи і воскрес, перемігши тим самим смерть. Його жертва (про це ми поговоримо трохи далі) примирила людей з Богом і відкрила для них можливість преображення. Звичайно, морально удосконалюватися і зростати в чеснотах можна і без Христа, такий шлях знають практично всі релігії світу, але поняття про досконалість у кожного свої. Приміром, троє людей здійснюють подвиги в одній і тій же країні, Індії: йог йде в ліс і тижнями медитує там у незручній позі майже без їжі; Ганді обходить міста і закликає до народної єдності і ненасильницького опору колонізаторам; а мати Тереза організовує притулки для кинутих немовлят і тих, хто помирає на вулицях. Це великі, але дуже різні подвиги – де ж зустрітися цим людям?

Христос і є та сама точка зустрічі для тих, хто вірить у Нього, серед яких теж зустрічаються і аскети-самітники, і громадські діячі, і благодійники, – та хто завгодно. Але свої вчинки вони прагнуть направити на те, щоб розкрити образ Божий у собі і в ближньому, уподібнитися Христу. Кожен, хто вірує в Нього, йде своєю дорогою, але спрямовані всі дороги до одного Центру, і тому вони зближуються.

Спасіння неминуче доводиться описувати в образах і метафорах. Закохані, описуючи свої почуття, теж говорять про зірки і квіти, а не про гормони та інші об’єктивні явища. Так і з спасінням: Біблія багато говорить про нього, але не розкриває механізму. Тому в богословів наступних часів незмінно з’являлося бажання уточнити: як саме здійснюється спасіння.

Одні робили наголос на покаранні за наші гріхи, які добровільно перейняв на Себе Христос і тим самим позбавив нас від провини; другі – на тій обставині, що Він перейняв на Себе нашу людську природу і тим самим дозволив нам наблизитися до божественної природи. Ці два пояснення іноді ще називають “юридичною” і “органічною” теоріями спасіння. Насправді вони описують дві сторони одного і того ж явища, і до тих пір, поки жодна з них не абсолютизується, вони обидва праві. Насправді, щоб примиритися з Богом і ближнім, нам спочатку треба отримати прощення, а далі преобразитися.

Квиток заброньований?

Але набагато важливіше для нас інше питання – а хто, власне, був спасенний? І на нього Біблія дає, на перший погляд, різні відповіді. Деякі вирази звучать так, що Христос за волею Божою спас усе людство. Наприклад: “…бо це добре i угодне Спасителеві нашому Богу, Який хоче, щоб усі люди спаслися i досягли пізнання істини. Бо єди­ний Бог, єдиний і Посередник між Богом i людьми, чоловік Христос Ісус, Який віддав Себе для вiдкуплення всіх” (1 Тим. 2:3-6). Чи: “Не зволікає Господь з виконан­ням обітниці, як деякі вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння” (2 Пет. 3:9).

Але є і інші цитати, з яких можна дійти висновку, що Христос спас лише деяких, тих, хто спочатку був призначений до спасіння, тоді як на всіх інших людей чекає вічна загибель. Наприклад: “Слухаючи це язичники, раділи і прославляли слово Господнє, і увірували всі, які були наперед визначені до вічного життя” (Діян. 13:48). Чи: “…помилування зале­жить не вiд того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а вiд Бога, Який милує. Бо Писання гово­рить фараонові: “На те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою i щоб проповідане було ім’я Моє по всій землі”. Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє. Ти скажеш мені: “За що ще звинувачує? Бо хто може противи­тися волі Його?” А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творіння своєму творцеві: “Навіщо ти мене так зробив?” Хіба не має влади гончар над глиною, щоб із тієї самої суміші зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку?” (Рим. 9:16-21).

Таке виборче розуміння спасіння, дійсно, характерне для деяких християнських конфесій. Найбільш послідовно воно викладається у вченні Кальвіна: Бог сам вибрав тих, кого Він спасе, інші загинуть; така Його воля, і питання тут недоречні. Але, на щастя, більшості християн ця думка чужа, бо так применшується чи зовсім заперечується свобода людської волі. Якщо Бог спочатку вирішив, що Іван і Марія спасуться, а Петро і Тетяна ні, то, власне, вони нічим не відрізняються від піддослідних кроликів, одних з яких заріжуть, а інших залишать жити, нікого ні про що не запитуючи. Це погано пов’язується з тим, що ми дізнаємося про Господа зі Священного Писання. Наприклад, Христос на докори фарисеїв про те, що їсть і п’є з митарями і грішниками, відповів: “Милости хочу, а не жертви. Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння (Мф. 9:13). Чи можна після цього повірити, що при цьому Він холоднокровно відправив до цього самого пекла половину (якщо не більшість) людства, не залишивши їм щонайменшого шансу?

Ні. Мабуть, навіть там, де Писання говорить про обрання, не йдеться про “закриті списки”. У число обраних може увійти кожна людина, невипадково на бенкет з євангельської притчі запросили всіх. Просто не всі прийняли запрошення. А деякі з тих, хто прийняв, не віднеслися до нього серйозно і навіть не потрудилися переодягнутися в щось пристойне. І ті, і другі самі позбавили себе запрошення.

Отже, ми вже спасенні Христом. Кожен з нас. Але нам ще належить прийняти це спасіння. Можна сказати, що квиток на потяг у Царство Небесне кожному з нас заброньований. Але потрібно зібратися в дорогу, не полінуватися прийти на вокзал, отримати квиток у касі, знайти свій вагон, зуміти не відстати від потягу. Ті, кому дійсно треба їхати, напевно потурбуються про все заздалегідь, прийдуть задовго до відправлення. А ті, хто застрягне за кухлем пива в станційному буфеті – значить, не дуже-то і хотіли. Сильцем туди нікого не потягнуть.

Апостол Павло говорить про це такими словами: “Зі страхом i трепетом дбайте про своє спасіння; тому що Бог створює в нас i хотіння, i діяння за Своїм благоволінням” (Флп. 2:12-13); “Бо благодаттю ви спасенi через віру, i це не вiд вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився. Бо ми – Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували” (Еф. 2:8-10). Усі ці добрі справи дуже важливі, вони є прояв нашої віри на практиці, “віра без діл мертва” (Як. 2:26), але не спасають нас у жодному разі не вони (та і звідки нам їх стільки узяти?), а Господь. Навіть самі ці добрі справи, навіть одне бажання їх творити – і ті від Господа. Згода з цим бажанням, виконання його є наша відповідь на Його дар, наша вдячність, наше прийняття цього дару. Свідоцтво нашої віри.

Звідси витікає один дуже важливий висновок. На питання: “Чи спасенний я?”  – християнин може відповісти: “Так, але ще не до кінця”. Тобто Христос вже зробив усе, що було потрібно для мого спасіння, я можу бути впевненим у Ньому. Але я не можу бути впевненим у собі, кожен день мого життя – це безліч кроків: або до Нього, або геть від Нього. Я можу тільки сподіватися, що підсумком мого життя буде остаточне з’єднання з Ним, але я не можу, як роблять деякі понад міру завзяті проповідники, стверджувати, що тепер спасіння “лежить у мене в кишені”, і я роздаю його, кому побажаю.

А як же інші?

Але якщо спасіння здійснюється лише Христом і приймається нами через віру, то що ж – усі, які не були християнами (та ще в правильній церкві, додадуть деякі), приречені, і в них немає анінайменшого шансу? Чи добре праведникам дивитиметься з небес, як мучаться в пеклі їх рідні і близькі? А як же ті, хто взагалі ніколи не чув про Христа? Таке питання нерідко можна почути.

По-перше, і це головне: спасіння – це таїнство, його здійснює Господь, і нам просто не дано знати, хто і як буде спасенний. Біблія звертається до нас самих, пояснюючи, як ми можемо його досягти, але ніде не каже, що його ніхто більше не досягне.

Але можна бути упевненим, що Господь, Який зійшов з небес на землю заради нашого спасіння, не залишить без допомоги людей, яким просто не пощастило з місцем і часом народження. А як це станеться, ми можемо спокійно залишити на Його розсуд. Нам важливо знати те, що стосується саме нас, і пам’ятати про тих, кому саме ми повинні встигнути розповісти, а головне – показати Христа.

Та все ж не можна забувати, що можливість вічної загибелі стоїть перед кожним з нас, оскільки Бог шанує свободу волі. Тому найважливіше для нас – щоб саме наше життя прямувало до Христа. А в іншому можна покластися на Нього, вже Він-то не підведе!

Автор: Андрій Десницький