Перехрестив пиріжок. А навіщо?

У древні часи Патріарх Фотій і цариця Олена знайшли в Єрусалимі Хрест Господній. Підняли Древо із землі. Поставили його на видному місці, і заснували базиліку на тому місці, де зараз стоїть храм Гробу Господнього. Навіщо вони це зробили?

Є три причини, що стосуються різних вимірів буття. Рівень Божий. Рівень Землі і людський рівень.

Хрест був піднятий для Бога на знак того, що люди з любов’ю прийняли хрест Христовий і, назвавшись християнами, стали частинкою тіла Христового – Церквою. Християни тим самим виявили намір йти за Христом не лише поодинці, але і всім народом.

Хрест був піднятий для землі на знак того, що в Землі є цар – Христос. І нехай ніхто не творить собі іншого володаря життя. Господня держава – це держава любові. Коли хтось когось любить, то він зменшується, а коханого звеличує. У максимумі любові – хресті – повне розчинення в Богові і братах.

Хрест, прийнятий у серце людини, свідчить про те, що в особистих стосунках з Богом-Отцем християнин хоче уподібнитися Сину – Христу. Згода людини узяти хрест на плечі – це і акт віри і акт любові до Бога, Який премудро влаштовує світ.

А тепер подивимося самі на себе і на місце хреста в нашому житті.

От, йде людина і хреститься на храм. Навіщо вона це робить? Який сенс той, хто молиться, вкладає в знамення на публіці?

Що, хрест церковний недостатньо освячує місто? Хрест золотий, великий, видно звідусіль. А наш хрест не видно майже нікому. Ніхто не проти осяяння себе хрестом на вулицях або в автомобілі. Єдине питання в тому, що людина в це знамення вкладає?

Що, ми таким чином звертаємо розум городян до Бога? Покажіть хоч одного наверненого в нашу віру тим, що він побачив, як хтось хрестився на храм, мав бороду чи йшов у підряснику. Немає таких.

От, людина хрестить домашню трапезу чи пиріжок у кафе. Навіщо вона це робить? Що, з наших перстів виходить випромінювання духу, що вбиває мікроби гріха, які прокралися в їжу? Що, наші персти – приціл, що наводить Божу благодать? Що ми самі думаємо про це? І чи думаємо взагалі?

От, священик хрестить хрести на поручах, підрізнику, фелоні, набедренику. Навіщо він хрестить хрест? Що, у самому хресті немає благодаті?

У храмі хрести тиражуються як шпалери. Внизу іконостасу – на намальованих рушниках, у візерунках на стінах, у священицьких ризах. Як Хрест може бути шпалерами? Що, стіни храму недостатньо благодатні після освячення храму? Як можна хрест пускати візерунком на сорочки і автомобілі? Адже це пряма девальвація Хреста.

Що в усіх цих тиражованих хрестах від Хреста Христового? Що в них від Його благодаті? Від молитви Гефсиманської з кров’ю, від вигуку: “Ілі, Ілі! Лама савахфані!“?

Ми, хрестившись у Христа, хрестимося в Його життя, смерть і Воскресіння. Причому тут пиріжок з хресним знаменням?

Вішаючи собі на груди натільний хрест, християнин приймає не амулет на удачу і щастя, а свій маленький хрест, він погоджується на драму хреста, на благодать життя з Богом, на особливу форму життя і смерті.

Зазвичай же дітей хрестять не в страждання Христові і не в благодать Святого Духа, а на захист. Як у магії. Одягнув хрест – і біс боїться чарівної сили хреста. Хрест у таких християн виконує роль відлякування комарів з пекла.

І це не лише в неосвічених християн. Павло Флоренський довів до логічного максимуму таке ставлення до Хреста, як до самостійної істоти.

Він надихнувся тим, що в деяких молитвах до хреста звертаються як до живого суб’єкта. Його благають. Від нього чекають витікання сили. Йому покланяються.

Флоренський продовжив логіку молитов до твердження того, що хрест є певна онтологічна сутність, і зайнявся пошуком місця передвічного існуючого хреста перед Богом.

Вийшло, що хрест не ангел, не Особа Трійці, а хтось неврахований, живий і притому, дуже важливий. Далі богослов зовсім заплутався і дійшов до абсурду, не знайшовши місця у Всесвіті живому Хресту. Така ж історія вийшла в мислителя з якоюсь “додатковою” іпостассю – Премудрістю Божою, яка, на його думку, є теж особа. Церква промовчала і не схвалила таких висновків.

Отже, якщо Церква не визнала за хрестом прав особи і суб’єкта, то роль хреста допоміжна по відношенню до людини. Він тільки знаряддя спасіння, але не його джерело.

Таким чином, ми, накладаючи на себе хресне знамення, не покриваємося невидимим броньованим скафандром, але залишаємося відкритими світу. Наш захист не в броні, а в благодаті.

Перехрещуючись, ми як би струшуємо сон душі і згадуємо наш завіт з Богом:

– Прости, Господи, я трохи забувся за світською метушнею, але от, згадав про Тебе, і знову готовий встати на власний хресний шлях: Любити Тебе і людей до смерті.

Але хто так робить? Хто, хрестячи пиріжок, оновлює обітниці хрещення? Хто поминає їжу, одяг, житло і інші блага земного життя і, прийнявши їх від Бога, Йому і присвячує?

Навпаки, часто в молитвах до Бога, можна чути прохання про позбавлення від хреста: прибери хворобу, прибери проблеми з ріднею, прибери спокуси на роботі. Прибери, прибери, прибери і дай мені спокій і солодкість вічного відпочинку.

Просять позбавити від хвороби, від зусиль зціляти любов’ю ближніх, які заблукали, від зусиль з очищення серця. Просять курорт в обмін на те, що надів хрест на груди, на те, що молився хресту, на те, що хрестився на храми і пиріжок.

Я не пам’ятаю такого, щоб просили і благословляли свій хрест з радістю. Найкращі християни вимовляють зі стриманим болем: “Слава Богу за все”. І тон цієї молитви – як би вибачає Бога за той біль, який Він допустив потерпіти людині.

Хрест – це занадто серйозно. Це занадто величне і священне для того, щоб їм пожвавлювати орнаменти і накочувати валиком на стіни і одяг. Де прибивання Христа і де рота хрестити? Хрест – це занадто серйозно і важливо, щоб його тиражувати і позначати без розуму, за звичкою.

Хрест вкритий кров’ю і потом Христовими. Хрест – місце смерті Христа і Його абсолютної довіри до Бога-Отця. Хрест – місце, відвідане Святим Духом.

Він не може бути іграшкою, шпалерами чи фрагментом звичного обряду, коли позіхаючи, хрестять рота священним, таємничим і дорогоцінним знаменням.

Свято Воздвиження Хреста Господнього – це не лише пам’ять історичної події, що показала язичникам-грекам і юдеям реальність існування Христа, диво воскресіння звичайної людини і силу народного шанування. Сила Святого Писання і Передання не лише в тому, що воно є апологетичний і історичний артефакт або збірка Божих цитат, яка випущена кілька тисячоліть тому під конкретний випадок. Писання не має меж часу. Послання свята спрямоване не в глибину історії, а до наших сердець.

Воздвиження хреста в нашому серці – головна мета свята. Радість свята – від благодаті, що дарована людині, яка встала на шлях Христовий. Сила свята – в силі Божій, посланій людині, яка виявить мужність прийняти на плечі хрест Господній. Велич свята – у тому, що людина приймається Богом у передвічну раду Трійці і присвячується в таємниці промислу Божого.

Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів. Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне. Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій” (Ін. 12:24-26).

Ці євангельські слова однозначно приводять до розуміння хреста, як неодмінної умови служіння і життя з Христом, і умовою спадщини Царства Небесного.

Рішучість, мужність, любов, терпіння і згода перед людьми і Богом нести хрест Христовий – є суть свята і момент оновлення нашої особистої віри.

Хрест – не чудотворний предмет з дорогоцінного металу. Він тільки інструмент спасіння, а вся сила тільки від Бога. Це в язичників струмки, каміння, біжутерія володіють силою чи навіть волею. У нас один Бог, і ніхто окрім Нього не творить дива. Нам дивні струмки і берези не потрібні. Нам потрібний лише один Бог.

Уся сила тільки від Господа. І сила ця сходить і зміцнює нас тільки тоді, коли ми трохи хочемо бути ближче до Бога і бажаємо бути хоч трохи схожими на улюбленого Бога і Отця.

Адам у Раю працював і приймав благодать. І життя вірного християнина є подоба Адамового служіння. Нам, як і Адаму, заповідано оберігати і доглядати Рай. Доглядати – означає працювати трудами хресними. А зберігати треба благодать Божу. З’єднання труда та благодаті і є наш малий хрест – життя в Богу.

Нам треба хоч би трохи хотіти жити з Богом. Усе інше доробить Сам Бог силою благодаті, що преображає нас, і незліченними випадками допомоги, що супроводжує вірних християн усе їх нелегке, але прекрасне життя. Життя християн важке, але вже під час цього життя, все більш і більш підходячи до смерті, воно нагадує нам райський сад.

Помолимося і ми про те, щоб Господь відкрив нам таємницю хреста – жертву любові і благодаті. Помолимося про те, щоб увійшовши до задуму Божого про нас, прожити ясно і гідно, хвалячи Бога і люблячи людей на радість нашому Небесному Отцю, Який спостерігає за нами з небес і по-батьківськи чекає на наше швидке повернення.

Автор: священик Костянтин Камишанов