Смирення Хананеянки

Часто люди пояснюють свою відмову перебувати в церковній спільноті явними та вигаданими гріхами людей, які на відміну від них, перебувають у Церкві. Саме цікаво, що явні, а зовсім не вигадані вади суспільства не заважають таким шукачам «первозданної чистоти» (вони люблять усілякі піднесені фрази) не тільки перебувати, але досить комфортно себе почувати в цьому самому гріховному суспільстві.

Дехто ж, більш начитаний чи точніше, більш «обізнаний», починає відшукувати виправдання для власних докорів сумління в церковній історії, де було багато відверто ганебних сторінок. Але яке відношення мають  «досягнення» середньовічної інквізиції, або ж переслідування людей за віру в більш пізніші віки до сучасного стану Церкви? – Над таким питанням подібні «мислителі» рідко коли задумуються.

Але існує ще один прошарок «шукачів істини», особисто яких не задовольняє Божий образ, що відкривається в Біблії. Бога-Любов вони готові прийняти, а Бога-Суддю – ні: через що вони відкидають у повному складі письмена Старого Завіту, а також більшу частину Нового Завіту, бо наступні Христові слова: «Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові, щоб усі шанували Сина, як шанують Отця; а хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його» (Ін. 5:22,23), – зовсім не відповідають образу милого, лагідного вчителя моральності, яким так люблять зображувати Христа подібні критики. Не відповідає подібному вигаданому образу і відповідь Ісуса на прохання жінки-хананеянки зцілити її біснувату дочку:

– Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам. (Мф. 15:26)

Подібні слова багато кого можуть відштовхнути (і, між іншим, відштовхують – саме тих, хто не хоче прийняти образ Ісуса, який відкривається нам у Біблії), але не тільки убиту горем матір, яка упокорено прийняла докір на свою адресу, засвідчивши це такими словами:

Так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх. (Мф. 15:27)

«Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як. 4:7):

О жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш, – відповів Ісус.

«І зцілилася дочка її у ту ж мить», – зауважує євангеліст Матфей (Мф. 15:27,28).

Христос у підсумку зцілив тяжкохвору дівчинку, але навіщо ж Він це зробив не відразу, але лише після того, як прирівняв жінку до собаки, що на ті часи, втім як і сьогодні, було кричущою образою? Господь зробив це… бо любив цю жінку та її хвору дочку.

Бог «хоче, щоб усі люди спаслися i досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4), а істина у випадку жінки-хананеянки полягала в тому, що причиною біснування її дочки була вона сама, а точніше ці поганські звичаї, яких дотримувалися хананеї. Мудра жінка зрозуміла це і погодилась з цим. Своїм упокоренням вона дозволила увійти у своє серце благодаті Божій, яка підказала їй що слід просити в Бога – милості.

«Бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зiтханнями невимовними» (Рим. 8:26), – те саме відбулося у випадку жінки-хананеянки: своїм смиренням вона дозволила увійти у своє життя Господу з тим, щоб Він змінив її життя на краще. І зцілення її дочки стало тому видимою ознакою.

Така сама позитивна зміна може статися і в нашому житті, і навіть у житті «лютих» критиканів усього церковного. Але може статися лише за однієї умови – нашого смирення, тобто коли ми визнаємо, що Бог краще розбирається за нас у нашому ж житті.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 17 неділя після П’ятидесятниці