Іспит сумління на завершення дня

Найбільше благо – це молитва, контакт, який базується на близькій приязні з Богом. Молитва – це спільність із Богом, вона чинить нас єдністю з Богом. Як тілесні очі прояснюються від світла, так і душа, що вся звертається в бік Бога, одягається у Його невимовне світло, яке її перемінює. Молитва – це не лише зовнішня постава, вона пливе із серця, не обмежується визначеними годинами чи порою дня, молитва має бути неустанною, удень і вночі. Отож, не досить з готовністю скеровувати свої думки до Бога лише в моменти, призначені до молитви, а також тоді, коли ми зайняті такими справами, як допомога бідним. Тоді у своїх намірах також треба прагнути Бога й згадувати про Нього, аби наші вчинки, приправлені сіллю Божої любові, стали для Господа найсмачнішою стравою.

Молитва – це світло душі, правдиве пізнання Бога, це посередниця між Богом та людьми. Разом із молитвою душа возноситься до неба і єднається з Господом у незбагненних обіймах: як дитина плачем кличе матір, так душа волає до Бога, бо прагне поживи, яка походить від Нього. Душа виражає своє найглибше прагнення й отримує дари, які безконечно перевищують природу. Молитва, під час якої ми з пошаною стаємо перед Господом, – це радість серця та мир душі.

Тим часом як тіло залишається на землі, молитва веде душу до небесного джерела й насичує її тією водою, яка перетвориться на джерело вічного життя (див. Ін. 4:14). Вона дає нам правдиву впевненість у майбутніх благах й у вірі дозволяє нам ліпше пізнати Божий дар… Коли я кажу «молитва», то не думайте, що йдеться про слова. Молитва – це прагнення Бога, це невимовна любов, яка походить не від людей, а постає завдяки Божій благодаті. Бо апостол Павло каже: «Також і Дух підкріплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними» (Рим. 8:26).

Така молитва, коли Бог комусь її уділив, – це багатство, якого ніхто не може відібрати, це небесна пожива, яка насичує душу. Той, хто її скуштував, отримує дар вічного прагнення Бога, подібно до раптового вогню, який розпалює його серце.

Дозволь, щоб у тобі втілилася повнота молитви, і, щоб оздобити свій дім лагідністю та покорою, просвіти його світлом справедливості, оздоб його добрими справами, як блискучим накриттям. Замість мозаїки поклади віру та велич духа. Щоб завершити будову, на її вершині треба поставити молитву. Таким чином дім, який ти приготуєш для Господа, буде завершений: і ти зможеш прийняти Його як у чудовому палаці, і завдяки Його благодаті на тебе зійде прослава у святині твоєї душі.

св. Іван Золотоустий, «Гомілія 6» («Про молитву»).

* * *

Пригадай собі день…

  • Я пригадаю собі всі моменти сьогоднішнього дня…
  • Що трапилося вранці?
  • Як я провів час до полудня?
  • Що діялося пополудні?
  • Як минув вечір?

Обдумай…

  • Що доброго трапилося зі мною сьогодні? За що я хочу подякувати Богові?
  • Що поганого трапилося сьогодні?
  • Які події сьогоднішнього дня для мене важливі? Чому?
  • Кого я сьогодні зустрів? Кого Господь поставив сьогодні на моєму шляху?
  • Які із цих зустрічей були важливі? Чому?
  • Що доброго я сьогодні зробив?
  • Як мені вдалося ввести в мою буденність Боже Царство?
  • У чому я підвів Бога, ближніх та себе самого?
  • У чому причина, що мені щось не вдалося? Чому так трапилося? Які конкретно висновки я зроблю з цього на завтра й на подальші дні?
  • Які мої вчинки, поведінка, слова та думки були виконанням Божої воли?
  • Завдяки яким рішенням я став вільнішим внутрішньо та духовно?

А тепер я побуду в тиші…

  • Дякуватиму Богові за добро, яке сьогодні Він зробив через мене…
  • Попрошу пробачення за те, у чому підвів Його…
  • Проситиму Господа за ті наміри та справи, які ношу у своєму серці…