Іспит сумління на основі головних гріхів

Подібно, як гріх є наслідком непослуху, так само чеснота є наслідком послуху. І як результатом непослуху є порушення заповідей та відхід від того, про що в них ідеться, так само плодом послуху є зберігання заповідей та згода з їхнім змістом. Отож, хто в послухові виконує заповіді, той також виконує справедливість і зберігає зв’язок любові з автором заповідей. А хто внаслідок непослуху порушить заповіді, той скоює гріх та розриває зв’язок любові з автором заповідей.

Хто підводиться з гріха, мусить спочатку розпочати боротьбу з поганими пристрастями, відтак – із хтивими думками, потім відлучитися від природи та її рацій, згодом – від розумових справ та знання про них. Врешті, перемігши множинність рацій, прихованих у справах Провидіння, підноситься над пізнанням до рації монади єдності, в якій – споглядаючи свою незмінність – невимовно радіє (див. 1Пет. 1:8) і тішиться миром, що перевищує відчуття; цей мир дає безпечний прихисток від усіляких буревіїв.

Страх перед пеклом допомагає початківцям на Божому шляху уникнути гріхів. А для досконалих любов і туга за небесними благами – це пробудження до більшого зростання у чеснотах. Містерія любові, підносячи думку понад усі створені речі, чинить досконалих сліпими до земних справ.

І лише тих Бог чинить мудрими, вказуючи їм Божі справи, – тих, хто осліп для світу видимих спокус (див. Пс. 146:8).

Слово Бога, вививищене в нас через активне та споглядальне життя, притягує всіх до себе (див. Ін. 12:32), підносить думки та рації стосовно тіла, душі й природи буття, освячує всі частини тіла й органи чуття і полонить їх. Отож, хто споглядає божественні справи, нехай поспішає до вершини, слухаючи Слово, поки не прибуде туди, де воно живе. Адже воно «притягує» (як каже Проповідник: «…і повертається вітер на кола свої» (Еккл. 1:6)) тих, хто йде за Архієреєм до місця, «куди предтечею за нас увійшов» (Євр. 6:20).

Хто приймає філософію побожних практик і бореться з невидимими силами, нехай молиться про дар природного розпізнавання та освячувальну благодать Святого Духа. Адже перша за допомогою активного життя пристосовує тіло до чесноти, а друга освячує дух, щоб він мудрістю поєднав усі справи та зруйнував твердиню злости й усіляку гордість, що повстає проти пізнання Бога (див. 2Кор. 10:4). Це показав Ісус Навин, молячись: “Стій, сонце, над Гаваоном”, тобто щоб сонце божественного знання, перебуваючи на вершині споглядання, не заходило. «І місяць, над долиною Аїалонською» (І. Н. 10:12) – тобто щоб тілесна слабкість не затьмарила природного розпізнання.

Якщо Боже Слово було розп’яте через нас і наші гріхи й воскресло завдяки Божій силі (див. Кор. 13:4), то треба, аби воно духовно завжди це чинило й страждало за нас, щоб так само, як стало всім для всіх, також принесло всім спасіння. Апостол Павло слушно пише до недосконалих коринтян про те, що хоче знати лише Христа розп’ятого (див. 1Кор. 2:2). А до досконалих ефесян пише такі слова: «І воскресив із Ним, і посадив на небесах у Христі Ісусі» (Еф. 2:6), стверджуючи, що Слово Боже буде по-своєму діяти в кожному з нас. Початківці на Божому шляху бояться покарання, і в них Христос буває розп’ятий. А воскресає і возноситься на небо Він у тих, хто позбувся в собі старої людини, зіпсутої тілесною пожадливістю, й одягнув нову, яку створив Святий Дух на образ Божий (див. Еф. 4:22), і пішов до Отця завдяки благодаті, яка в ньому оселилася: «Вище від усякого начальства‚ і влади, і сили, і панування, і всякого імені, названого не тільки в цьому віці, але і в майбутньому» (Еф. 1:21). Бо все, що не є Богом, буде піддане тому, хто через благодать буде в Богові.

св. Максим Ісповідник, «Книга просвітлених», 1,81-82; 11,7-9, 27. 32-33.

* * *

  1. Гордість
  • Чи я покірний?
  • Чи визнаю себе лише створінням, а Бога – своїм Творцем і Господом?
  • Чи знаю, що лише Бог добрий, що всіляке добро походить від Нього і що я сам, без Його благодаті, нічого доброго не спроможний зробити?
  • Чи люблю Бога – мого Творця, чи прагну виконувати Його волю саме тому, що люблю Його?
  • А може, я зовсім не хочу подобатися Богові чи служити Йому, а намагаюся не грішити лише тому, що боюся відповідальності та кари за гріх?
  • Чи усвідомлюю, що завдячую Богу-Творцеві не лише тим, що існую, живу, а й тим, що маю, тобто талантами та здібностями?
  • А може, я вихваляюся, хизуюся, коли роблю щось добре або коли мені щось добре вдасться?
  • Чи я послушний тим, кого зобов’язаний слухатися, – батькам, учителям, настоятелям, Церкві?
  • Чи не зневажаю інших, вважаючи себе кимсь ліпшим або мудрішим?
  • Чи не критикую всіх та всього, ніби я наймудріший?
  • Чи вмію визнати чиюсь рацію, особливо коли йдеться про особу, молодшу від мене, менш освічену або менш заможну?
  • Чи вітаюся першим з особами, з якими маю привітатися першим?
  • А може, я навіть не помічаю людей, яких минаю?
  • Чи мене люблять? Якщо ні, то чому?
  1. Захланність
  • Чи пам’ятаю, що не можна служити Богові та мамоні (див. Мф. 6:24)?
  • Використовую мамону чи служу їй?
  • Послуговуюся тим, що маю, чи я перетворився на слугу, сторожа й невільника своєї власності?
  • Чи усвідомлюю, що людина має бути господарем благ, які вона має (речей, рослин, тварин), а не їхнім слугою?
  • Чи вмію обмежитися тим, що необхідне (див. 1 Тим. 6:6)?
  • А може, я піддаюся захланності і чим більше маю, тим більше хочу мати?
  • Отож, чи моє життя не полягає в постійному нагромадженні матеріальних благ і в прагненні володіти щораз більшими сумами грошей на банківських рахунках?
  • Чи ділюся своїми благами з іншими людьми, які не мають навіть того, що їм потрібне?
  • Чи можу назвати себе убогим духом, тобто чи внутрішньо я вільний від того, що маю?
  • Чи зміг би залишити свою власність, якби виникла така потреба?
  1. Нечистота
  • Чи не грішу проти чистоти – думкою, словом або вчинками? Сам чи з іншою особою?
  • Чи уникаю спокус або нагоди до гріха, наприклад невідповідного товариства чи непристойних розмов?
  • А може, я сам намовляю чи провокую когось до гріха проти чистоти?
  • Чи знаю вчення Церкви, яке стосується сексуальної поведінки, а також передподружніх та позаподружніх статевих стосунків?
  • Чи погоджуюся із цим вченням?
  • Чи захищаю це вчення, коли хтось ставить його під сумнів?
  1. Заздрість
  • Чи люблю ближнього свого, як себе самого?
  • Чи я доброзичливий до інших людей, чи щиро бажаю їм усілякого добра, успіху в житті, радості, здоров’я та всякого щастя?
  • А може, я заздрю іншим через те, що вони мають якісь матеріальні блага, таланти чи знайомства? Чи заздрю іншим, коли вони щасливі? І, щоб не відставати від них, беру участь у т. зв. щурячих перегонах?
  • Чи заздрю, коли хтось має щось, чого я не маю, або ж уміє щось, чого я не вмію? І чи намагаюся бути таким, як та особа, лише для того, аби не почуватися гіршим? Або навіть почуватися кращим?
  • А може, я когось знеславив, дискредитував, аби видаватися кращим, мудрішим чи успішнішим? Чи завдаю шкоди іншим людям? Якщо так, то як саме?
  • Чи я заздрісний? Може, серджуся, що хтось щось має або вміє, але не тому, що я теж так хочу, а через звичайну заздрість?
  1. Непоміркованість
  • Чи не піддаюся обжерливості, тобто чи не споживаю чогось не тому, що я голодний чи хочу пити, а лише тому, що мені це смакує?
  • А може, споживаю щось, чого не мав би споживати, наприклад, з огляду на стан мого здоров’я?
  • Чи я не переїдаю?
  • Чи не зловживаю алкоголем?
  • Чи у вказані дні дотримуюся поміркованості в їжі, чи дотримуюся посту?
  • Чи вмію постити, чи молюся, коли маю якісь важливі наміри або коли переживаю труднощі?
  • Чи я, якщо маю таку можливість, допомагаю людям, які голодують?
  • Чи молюся про вирішення проблеми голоду у світі?
  1. Гнів
  • Чи маю підстави, аби гніватися?
  • Чи не надто поспішно впадаю у гнів? Чи не надто часто?
  • А може, я надто вразливий до критики, надто емоційний? Чи надто часто ображаюся?
  • Чи дбаю про те, щоб над моїм гнівом не заходило сонце (див. Еф. 4:26)?
  • Чи пробачаю, якщо мій кривдник просить у мене прощення?
  • Чи не скривдив когось під впливом гніву? Якщо так, то чи я перепросив ту особу й чи виправив завдану шкоду?
  • Чи пам’ятаю, що гнів – це поганий радник і під його впливом не треба приймати жодних рішень?
  • Чи не створюю атмосфери стресу?
  • А може, я буваю примхливим і вередливим?
  • Чи вправляюся в терплячості?
  1. Лінивство
  • Чи я працьовитий?
  • А може піддаюся лінивству й занедбую свої обов’язки?
  • Чи вмію дотримувати даного слова? Чи я сумлінний і дисциплінований?
  • А може, мені не притаманна самодисципліна і мене треба постійно контролювати й пильнувати?
  • Чи маю почуття відповідальності за справи, мені довірені?
  • Чи я надійний?
  • Чи не занедбую своїх обов’язків, пов’язаних із домашнім і професійним життям, а також тих, що пов’язані з релігійним і духовним життям?
  • Чи не втікаю від своїх обов’язків в інші заняття, виправдовуючись тим, що вони також дають користь або чомусь служать?
  • Чи не перекладаю своїх обов’язків на інших осіб, наприклад на членів родини чи співпрацівників?
  • Чи вмію знаходити час на відпочинок?
  • Чи відпочиваю стільки, скільки цього вимагає мій організм, – не надто багато й не надто мало?