Іспит сумління на основі Гимну любові

Оскільки не всі можуть здобути відповідну освіту, Христос залишив нам ніби скорочений урок, аби всі мали до нього доступ і щоб ніхто не виправдовувався, стверджуючи, що ні про що не знав. Цей урок – це закон Божої любові. Це про неї говорив апостол Павло: «Діло вирішальне вчинить Господь на землі» (Рим. 9:28).

Ми завжди мусимо пам’ятати, що цей закон має бути правилом кожного нашого вчинку. Так само, як твори мистецтва бувають виконані добре з дотриманням усіх правил мистецтва, так і кожен людський вчинок є належним та проявом чесноти, коли людина дотримується закону Божої любові А коли людський вчинок не узгоджується із законом Божої любові, то його не можна назвати ані добрим, ані належним, ані досконалим. Аби вчинки людини можна було назвати добрими, вони мають бути згідні із законом Божої любові.

Натомість закон Божої любові в людині є причиною чотирьох дуже бажаних наслідків.

По-перше, він є джерелом духовного життя. Відомо, що – згідно із законом природи – той, кого люблять, увесь є в люблячому. І тому можна сказати, що хто любить Бога, в певному сенсі носить Його в собі: «Хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому» (1Ін. 4:16).

Зі самої природи любові випливає, що вона має силу перемінювати люблячого в любленого. Тому коли ми любимо маловартісні речі, то самі стаємо маловартісними. (…) А коли ми любимо Бога, то Його риси стають нашими рисами: «А хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом» (1Кор. 6:17).

Святий Августин каже: «Як душа є життя тіла, так Бог є життям душі». (…) Натомість без любові душа нічого не може зробити: «Хто не любить, той у смерті перебуває» (пор. 1Ін. 3:14).

Другий наслідок любові – це дотримання заповідей. Святий Григорій каже: «Божа любов не залишається собою без вчинків. Якщо є любов, то вона здійснює великі справи. А якщо немає справ, то немає й любові». А тому турбота про дотримання Божих заповідей є знаком присутності любові. Ми чудово знаємо, наскільки великі й важкі справи може здійснити хтось, хто любить, в ім’я того, кого любить. «Хто любить Мене, той слово Моє збереже» (Ін. 14:23).

Також треба зазначити, що хто дотримується заповіді Божої любові, дотримується усіх заповідей. Перші – ті, що сформульовані у формі наказів. Любов їх виконує, бо любов – це повнота закону. Інші – це ті, які щось забороняють. Любов також їх виконує, бо, як каже апостол Павло, любов не робить нічого злого (див. 1Кор. 13:4 і наст.).

Третій плід любові – це те, що вона є захистом у протилежностях. Якщо хтось має любов, то йому ніщо не зашкодить. Навіть навпаки: в такому разі все в кінцевому підсумку виявляється добрим: «До того знаємо, що тим, які люблять Бога… усе сприяє для добра» (Рим. 8:28).

І, врешті, четверте добро, яке походить від любові: вона провадить нас до вічного життя. Лише ті, хто любить, отримують обіцянку вічного щастя. Все, в чому немає любові, є недостатнім. (…) Відмінності в ступені вічного щастя залежать лише від ступеня любові, а не від жодної іншої чесноти. Ми знайшли багатьох, хто практикував набагато суворіший піст, ніж апостоли однак прослава, яку отримали останні, більша, ніж в інших – так сталося саме з огляду на любов.

Любов гарантує відпущення провин. Можемо це чудово помітити щодо самих себе. Якщо хтось когось образив, але потім довів свою велику любов, то отримує прощення. (…). Досконалим прикладом тут може бути Магдалина: «Прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато» (Лк. 7:47). (…) Любов – це джерело світла для нашого серця. У Книзі Іова читаємо: «Навчи нас, що сказати Йому? Ми в цій пітьмі нічого не можемо зрозуміти» (Іов 37:19). І справді, ми часто не знаємо, що маємо робити і чого прагнути. Натомість любов вчить нас про те, що потрібне для спасіння. (…) Любов провадить людину до досконалої радості. (…) Любов – це джерело повноти миру. (…)

І ще… любов особливо вивищує людину в її гідності. (…) Любов перемінює слугу в приятеля. Любов не лише дає нам свободу – з її допомогою ми стаємо дітьми. (…) «Цей самий Дух свідчить духові нашому, що ми – діти Божі. А якщо діти, то і спадкоємці, спадкоємці Божі, співспадкоємці ж Христу» (Рим. 8:16,17). (…) І хоча всі дари походять від Отця світла, то цей дар любові перевищує всі дари. Бо всі інші ми можемо мати і без любові та Святого Духа. А якщо вони мають бути нам дані разом із любов’ю, то Святий Дух тут необхідний. І справді, у Посланні до Римлян апостол Павло каже: «Любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:5).

Св. Тома Аквінський, «Про Господню молитву».

* * *

  • «Любов довготерпить,
  • милосердствує,
  • любов не заздрить,
  • любов не вихваляється, не пишається,
  • не безчинствує, не шукає свого,
  • не гнівається, не замишляє зла,
  • не радіє з неправди, а радіє істині;
  • усе покриває, всьому йме віру,
  • всього сподівається, все терпить.
  • Любов ніколи не минає». (1Кор. 13:4-8).
  • Чи в конкретних ситуаціях сьогоднішнього дня я був достатньо терплячим зі своїми ближніми?
  • Чи я був лагідним з тими, кого Бог поставив на моєму шляху?
  • Чи якісь мої негативні вчинки були викликані заздрістю?
  • Чи добро, яке я сьогодні зробив, було справді безкорисливим, чи я зробив щось лише задля того, щоб мене похвалили?
  • Якими були мотиви моїх вчинків?
  • Чи сьогодні я повівся з кимсь зверхньо, невиховано, злісно чи зухвало?
  • Чи допустився я сьогодні нечистоти в думках, словах або вчинках?
  • Чи в моїх сьогоднішніх стараннях я дбав про добро інших чи турбувався лише про свої справи?
  • Чи сьогодні гнів був причиною якогось мого вчинку?
  • Чи я ображаюся на когось?
  • Чи зволікаю з пробаченням і примиренням?
  • Чи сьогодні були такі ситуації, коли я відчув радість і задоволення, почувши про проблеми або поразки ближніх?
  • Чи вмію тішитися з правди?
  • Чи я виявився витривалим перед обличчям труднощів?
  • Чи покладав надію на Бога й чи зберігав спокій, коли несподівано виникли труднощі?
  • Чи в конкретних ситуаціях я спромігся довіряти іншим людям?
  • Чи покладаю надію на конкретних людей?
  • Чи люблю Бога та ближніх надприродною любов’ю, тобто такою, яка походить від Бога й ніколи не закінчується?