“Мати ходить у храм з дитинства, але я не хочу бути як вона”

Що я тут роблю – рухаюся вперед або топчуся на місці?

Що хочеться сказати вам на тему духовного росту? Не дивлячись на те, що ми багато років у Церкві, це взагалі непомітно. Адже головне – це результат нашого перебування тут. Наприклад, я в Церкві з дитинства, але що я тут роблю – рухаюся вперед або топчуся на місці?

Для порівняння наведу приклад з іноземною мовою. От, хлопчик п’ять років займається англійською з викладачем, бере приватні уроки, а потім опиняється з батьками в якомусь зарубіжному аеропорту, і тут з’ясовується, що він навіть зареєструватися на рейс не може з такою англійською. Мати починає йому вимовляти: «Чим ти займався всі ці п’ять років? Відкрий рота, говори!» – «Але я ще не умію так говорити!» – виправдовується син. «Ну і чому ти в такому разі навчився?»

Розумієте, що я маю на увазі?

Чи, наприклад, людина, яка важить дев’яносто кілограмів, починає ходити на фітнес. Проходить п’ять місяців, і тепер вона важить не дев’яносто, а всі сто п’ять кілограмів. Її запитують: «Чим же ти там займаєшся, на фітнесі?» А вона відповідає: «Це все м’язи! У мене тепер немає ніякого жиру, одні м’язи!»

Я хочу сказати, якщо ми кудись ходимо, десь числимося, то від нас чекають відповідних результатів. Жінки часто кажуть на сповіді: «Дивлюся я на свою сім’ю – ми стільки років у Церкві, а вдома з чоловіком як і раніше сваримося, ображаємося, збираємося розлучатися, і любові як не було, так і немає».

Чим більше людина зростає духовно, тим вона щасливіша

Як же зрозуміти, що, перебуваючи поряд з Господом, ми змінюємося? Адже Він дає нам стимул розвиватися, зростати духовно. Є кілька ознак духовного росту.

Перша ознака. Чим більше людина зростає духовно, тим вона щасливіша – і не завдяки якимсь зовнішнім обставинам, а сама по собі. Наприклад, щастя за світським критерієм – це великий будинок, дорога машина, гроші, комфорт. Але це тільки оболонка щастя: для духовної людини всі ці зовнішні блага не мають такого значення. Навіть якщо в неї, наприклад, немає машини, вона не переживає із цього приводу, а спокійно їде автобусом або просить підвезти. І без великого будинку їй добре.

Це перша ознака  духовного росту – коли не приліплюєшся серцем до того, що тебе оточує. І тоді, навіть якщо ти живеш дуже бідно, на серці в тебе все одно завжди радісно і ти щасливий зі своєю сім’єю. А перший крок до такого стану може бути, приміром, коли дівчина не впадає в депресію від того, що її зачіска зіпсувалася.

На початку шляху нам здається, що всі навколо перед нами в чомусь винні. Але не так думає той, хто роками перебуває з Христом. Така  людина нікого не винить, у неї на душі завжди мир і усе навколо здається їй прекрасним.

Зараз у нас у країні криза. І ті з нас, хто був сильно прив’язаний до матеріальних цінностей, дуже страждають. А ті, хто  і до кризи був по-справжньому щасливий, щасливі і сьогодні. Для них і раніше було все одно, що пити: кока-колу чи просту воду. Тому і зараз вони міркують так: «Ну, сьогодні я не купуватиму собі жодних напоїв, не куплю новий одяг – походжу доки в старому; не поїду за кордон у дорогий готель, а відправлюся до себе в село. Поживу скромно».

З духовною людиною завжди затишно, бо вона ніколи не ремствує, вона спокійна і не втрачає  миру. А ви ремствуєте?

Людина не змінюється легко і швидко

Нещодавно я зателефонував до своєї двоюрідної сестри. Вона сказала:

– Отче, можна тебе запитати? Скажи, твої радіопередачі мають якийсь результат?

– Що ти маєш на увазі?

– Ну, люди слухають тебе, але чи є якась користь у цих передачах?

– Чому ти запитуєш?

– Просто цікаво. Можливо, ти ведеш якусь статистику?

– Розумієш, – сказав я їй, – статистика тут даремна. Те, про що ти запитуєш, знає лише Бог.

Але навіть, якщо б я і вів статистику, то з’ясувати б мені вдалося лише одне: людина не змінюється легко і швидко. Один пан, який живе в Афінах, от вже десять років просить мене умовити його дружину позбутися одного-єдиного недоліку – буркотіння. Він так і каже:

– Отче, скажи, для чого моя дружина ходить до тебе стільки років? Нехай вона припинить бурчати! Якщо переконаєш її, я поставлю тобі свічку з тебе ростом! Будь ласка, поговори з нею! Тебе вона слухає!

І тоді я шепнув йому на вухо:

– Вона і мене не слухає. Точніше, слухає тільки тоді, коли я потураю їй і в усьому з нею погоджуюся, але варто тільки злегка наступити їй на хвору мозоль, вона тут же каже: «Отче, прошу тебе, не слухай мого чоловіка! Слухай мене!»

А чоловік приходить до мене і запитує:

– Хіба це духовне життя? Коли людина постійно скаржиться, нервує, свариться?..

Той, хто розвивається духовно, вважає всіх людей хорошими

Наступна ознака духовного росту – ця єдність. Єдність душ, сердець, єдність людей. Коли людина не віддаляється від інших, а навпаки, об’єднує себе з ними – це означає, що вона зростає духовно. Не вважає інших поганими, грішними, злими, не звинувачує нікого в брехні. Якщо ж все навпаки – значить, така людина далека від Христа.

Той, хто розвивається духовно, вважає всіх людей хорошими. Він готовий виправдати будь-яку провину іншої людини, розуміючи, що на все є своя причина. Адже навіть злі люди починають плакати, якщо з ними поговорити. Іноді я бачу на своїх бесідах людей із зовнішністю злочинця чи арештанта. А наприкінці така людина підходить до мене із сльозами на очах. Ніхто не стає поганим просто так, завжди є якась причина. І якщо пам’ятати про це, то починаєш об’єднувати себе з іншими людьми, а не віддалятися від них.

І навіть сусід, який паркується біля твоїх воріт і тим самим блокує тобі виїзд, або викидає сміття біля твого будинку – він може здаватися дивною, важкою, вередливою людиною, але і його душа – тонка, чутлива, зі своїми ранами, своїми труднощами і страхами.

Пам’ятайте, що в останній молитві Ісуса Христа, якою Він молився, перш ніж покинути цей світ, були такі слова: «Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине» (Ін. 17:21). Господь молився про те, щоб люди не розділялися на якісь групи чи партії, а навпаки, перебували разом, люблячи один одного. Разом у нас усе вийде.

“Мати ходить у храм з дитинства, але я не хочу бути як вона”

Одна жінка, що живе за кордоном, якось написала мені, що от-от втратить віру, не дивлячись на те, що її батьки – вчені богослови. Чому? Бо їх слова сильно різняться з тим, як вони живуть. Тобто вони кажуть одне, а роблять абсолютно друге. Така непослідовність, такі конфлікти і протиріччя – не краща проповідь християнства в сучасному суспільстві.

Адже важливо не що ти говориш, а що ти робиш, що від тебе бачить оточення. Не красиві слова зачіпають серця людей, а те, як ми живемо, досвід і «запах» нашого життя. Якщо інші бачать від тебе одну злість і заздрість, якщо ти постійно на нервах і в напрузі, то жодної духовної користі ти людям не принесеш. Вони дивляться на тебе і думають: «Для чого треба ходити в Церкву? От, вона ходить, а якою була, такою і залишилася, взагалі не міняється».

Син каже про свою матір: «Вона ходить у храм з дитинства, зараз їй вже шістдесят, але я не хочу бути як вона». Єдність, душевна рівновага, любов у сім’ї – от що свідчить про духовний розвиток. І саме це – найкраща проповідь.

І ще одна важлива ознака духовного росту – відсутність фанатизму. Фанатизм не наближає до Бога. Той, хто по-справжньому любить Господа і відчуває Його, не може бути фанатиком. Він ні на чому не наполягає і ні в чому не упирається, навіть на благо іншим, а просто каже: «Друже, якщо хочеш, – прислухайся. Не хочеш – твоє право. Я шаную твій вибір і люблю тебе таким, яким ти є. Так, я пощу, а ти їси відбивну – ну що ж, смачного! Твоя відбивна не заважає мені постити. Якщо мій зовнішній вигляд і моя пісна їжа ні в чому тебе не переконують, навіщо я щось має казати тобі, бентежити тебе? Адже насильство не сприяє духовному життю». Фанатик не може нікому допомогти. Не потрібно насилувати волю своєї дитини чи чоловіка. Застосуємо силу до власної волі, а інші нехай бачать від нас лише доброту і поблажливість.

Ніхто перед нами не винен. Винувато лише наше власне «я». А всі навколо – хороші люди. Якщо ми зрозуміємо це, то станемо по-справжньому умиротвореними і щасливими.

Чоловіки, що постійно скаржаться на своїх дружин, просто не можуть впоратися з власними проблемами. Якби вони жили в гармонії із собою, то і дружин би своїх любили. Жінки, які постійно бурчать і звинувачують усіх навколо, також не в змозі вирішити власні внутрішні проблеми. І оскільки розібратися із собою їм не під силу, вони прагнуть змінити всіх навколо. І все їх дратує.

Одна жінка сказала якось своєму синові: «Коли ти поїдеш від нас, ми нарешті заживемо спокійно». Син виріс, поїхав, одружився, а мати все продовжувала бурчати і скаржитися. «Знову ти все робиш не так, кривдиш мене, – казала вона. – Та що тут поробити». І тоді син сказав їй: «Мамо, річ не в мені і не в інших людях, не в життєвих обставинах. Заглянь у себе. У тебе в душі немає миру».

Не будьте фанатиками, будьте поблажливішими

Останнім часом мені зовсім не хочеться вирішувати стосунки – навіть з тими, з ким я не згоден. Хочеш поступити по-своєму – спробуй, а потім дай відповідь сам собі на питання: чи став ти після цього щасливішим. Найвагоміший доказ власної неправоти – ця відсутність щастя. І мені зовсім не треба звинувачувати, сварити тебе – ти сам отримаєш відповідь у власному серці.

Депресія, почуття самотності, безсоння, занепокоєння і смуток – найяскравіші докази того, що щось йде не так. І в моїх звинуваченнях і докорах немає нужди. Краще я молитимуся за тебе і буду як і раніше тебе любити.

Не будьте фанатиками. Будьте поблажливішими. Дайте іншим можливість знайти свій шлях, свій ритм і свій відповідний момент для того, щоб змінитися.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)