Життя за правдою Божою

Нагорна проповідь, Юліус фон Каролсфельд

Про четверту заповідь блаженства

Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться” (Мф.5:6). На перший погляд може здатися, що Христос вихваляє голодних. Але Євангеліє неодноразово свідчить: Сам Христос їв і пив і навіть перетворив воду на вино (див. Ін. 2:1-11). Причому участь Христа в трапезах була настільки відкритою, що деякі казали про Нього: “Цей чоловік, який любить їсти й пити вино, митарям друг і грішникам” (Мф. 11:19).

Виходить, що Сам Христос не прагнув стати голодним і спраглим, але закликав до цього інших. І тим більше дивними виглядають слова Христові про те, що нагодувати голодного і напоїти спраглого – одна з найбільших чеснот: “Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене… Тоді скажуть Йому праведники у відповідь: Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли?… І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили” (Мф. 25:35,37,38,40). Чи, можливо, дана заповідь блаженства несе інший сенс?

Центром четвертої заповіді блаженства є слово “правда”. Голодні і спраглі четвертої заповіді – це ті, хто шукає правду, і при цьому замість цього не хоче нічого. Голодний передусім хоче вгамувати голод і спрагу, щось інше його навряд чи цікавитиме. Віруючі ж повинні прагнути передусім до правди.

Але що таке правда – чесність, справедливість або щось ще? Можливо, Христос хоче, щоб віруючі були щирими, правдивими людьми? Це дуже корисна якість для будь-якої людини, не лише для віруючої. Але все таки мова тут йде трохи про інше. Слово “правда” означає праведність (саме так можна перекласти грецький оригінал). А це означає, що голодні і спраглі правди – це ті, хто шукає праведності, бажає насититися праведністю. Голод і спрага – постійні супутники людини. Скільки раз на день ми їмо і п’ємо? Так само і в духовному житті. Праведністю не можна насититися один раз. Бажання праведності повинне супроводжувати віруючого завжди.

Найкраще про праведність висловився великий місіонер – апостол Павло: “Та і все я вважаю за ніщо заради переваги пізнання Христа Ісуса, Господа мого: для Нього я від усього відмовився і все вважаю за сміття, щоб придбати Христа і знайтись у Ньому не зі своєю праведністю, яка від закону, але з тією, що через віру в Христа, з праведністю від Бога за вірою” (Флп. 3:8,9). Апостол Павло бажав лише одного – бути з Христом. Ось ті голод і спрага, про які ми чуємо в Заповідях блаженства.

У Євангелії від Матфея є оповідання про спокусу Христа дияволом. Перед виходом на проповідь Ісус Христос протягом сорока днів постив, перебуваючи в пустелі. І от до Нього приступає спокусник і каже: “Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це хлібами стало. Він же сказав йому у відповідь: написано: не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих” (Мф. 4:3,4). Праведність – це те, що стає змістом людського життя. Є відомий вислів: “Ми – це наші бажання”. Цим словам немає місця в Євангелії. Бо на самому початку Євангелія Христос показує, що людина живе не лише заради задоволення своїх бажань. Христос терпить голод, але відкидає спокусу. А потім Христос терпить страждання і смерть, але повертає всім життя. Тому єдина можлива правда і праведність – це життя з Христом і уподібнення Йому.

Євангеліє – це заклик відчути нашу залежність від Бога, залежність від праведності. Цей заклик проходить через усі блаженства. Побачити свою убогість перед Богом, оплакувати свої гріхи, стати лагідним, жадати правди Божої. Праведність Божа стає єдиним критерієм або мірилом нашого життя. Якщо вважати за правильний вираз: “У кожного своя правда”, то де тоді цю правду шукати і як тоді відрізнити гріх від чеснот? Якщо для нас правда поміщена у вузькі рамки особистих інтересів (адже саме тут і криється спокуса: “Скажи, щоб каміння це хлібами стало“, а ще раніше змій-спокусник пропонував першим людям: “Скуштуйте плід, і будете як боги” (див. Бут. 3:1-5)), то ми вже приречені на рабство своєї власної плоті. Але Бог закликає нас, нагадуючи, що не хлібом єдиним ми набуваємо справжнього життя.

Але яке насичення Христос обіцяє голодним і спраглим правди? Автор Псалмів вигукує: “Ті, що шукають Господа, не будуть позбавлені всякого блага” (Пс. 33:10). І Господь ставить питання, на яке Сам же і відповідає: “Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь? І коли попросить риби, подала б йому змію? Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього” (Мф. 7:9-11).

Христос порівнює Бога з батьком сімейства, який завжди готовий піклуватися про своїх дітей, навіть якщо сам буває злим або нечесним. Це не означає того, що Бог теж буває злим і нечесним. Просто, якщо навіть грішники люблять своїх дітей, то тим більше Бог любить нас і готовий розділити з нами все. Як і Христос розділив з людиною навіть саму смерть. Питання лише в тому, а чи часто ми самі шукаємо тієї правди, на пошук якої постійно кличе нас Євангеліє? Не можна бути праведником за розкладом. Христу не можна відповісти: “Мій робочий день праведника на сьогодні закінчився”. Християнство – не робота, хобі чи клуб за інтересами. Християнство – це життя. Життя з Богом. Усі наші потреби набувають сенсу тільки в Богові. Дуже зручно вважати, що Бог десь далеко і не має до мене особисто жодного відношення. Набагато важче відчувати Бога тут і зараз. Бо це зобов’язує нас шукати Його, прагнути до Нього. Адже “Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мф. 11:12).

Автор: священик Василь Куценко