Біля Бога немає місцю смерті

Смерть – це, напевно, єдине спільне у всіх людей, втім, як і гріховна природа, наслідком якої і є смерть. У смерті є ще одна властивість – вона часто об’єднує людей, принаймні, у родинному колі, або ж, навпаки, пробуджує сімейні чвари, які лише чекали своєї нагоди – але в любому випадку не залишає нас байдужими. Навіть смерть незнайомої людини стає для багатьох з нас невеличким шоком, або точніше сказати – витвереженням, бо вона вириває нас із звичного ритму життя, в якому немає місцю смерті.

Смерть гидка, неприйнятна свідомості більшості людей – і це правильно, бо людина створена за образом і подобою Божими (див. Бут. 1:26), а Бог не може померти. Виходячи з цього у воскресінні Ісуса Христа немає нічого дивного, дивним тут є лише Його смерть, а воскресіння – це лише повернення до природного стану речей. Але для чого тоді Ісусу Христу прийшлося вмирати на хресті? – Для того, щоб відновити втрачений зв’язок людини з Богом, що стався внаслідок гріхопадіння. Виявляється, пряме порушення Божого наказу не їсти плоду «від дерева пізнання добра і зла» (Бут. 2:17), перевернуло основи всесвіту, і так у світ ввійшла смерть.

Але Господу був не угодний такий стан речей і тому Він прийшов у цей світ, щоб Своєю смертю відновити світоустрій, який був до гріхопадіння, коли людина могла вільно спілкуватися з Богом. Тільки відновлення цього зв’язку відбувається особисто для кожного з нас у часі, бо Бог поважає нашу свободу вибору і насильно не заставляє нас вірити, точніше довіряти Йому. Проте, Він не може залишатися байдужим відносно кожного з нас, що засвідчує євангельський епізод з воскресінням єдиного сина наїнської вдови (див. Лк. 7:11-16).

Вдова ні про що не просила Ісуса, їхня зустріч, здається, сталася раптово, біля «воріт міста» (Лк. 7:12) (якщо взагалі слово «раптово» доречне у світі створеному Господом, «Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» 1Тим. 2:4). Чому ж Ісус зцілив її сина? – Бо Він Бог, а де Бог – там немає місцю смерті. Наїнські жителі вірно оцінили це, стверджуючи, що «Бог відвідав народ Свій» (Лк. 7:16). А як по-іншому? – Тут немає нічого дивного.

Дивна поведінка людей, які вважають себе віруючими, але не вірять у власне воскресіння і воскресіння інших людей, ніби це не Христос сказав: «Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе» (Ін. 11:25). А якщо сказав, чому багато людей продовжують вважати, що смерть – це остаточний кінець, за яким немає нічого і тому так панічно бояться смерті? «Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9), – що тут страшного? Чому люди не вірять цьому, чому їхнє життя вимірюється лише цим світом? Чому? – Бо так їм зручно: чіплятися за це сіре, тяжке земне життя і не думати за закликом Павловим (див. Кол. 3:2) про небесний світ. Жити у своєму маленькому, можливо не дуже зручному, світі, ніж спрямувати свій погляд у небеса: «звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп. 3:20).

Редакція сайту


Ваш коментар: