Чисті серцем

Нагорна проповідь (фрагмент), Карл Генріх Блох

Про шосту заповідь блаженства

Шоста заповідь блаженства показує дуже важливу річ – чистота робить людину здатною бачити Бога: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Мф. 5:8). Звичайно, йдеться не просто про чистоту як відсутність бруду, а про чистоту серця. Сердечна чистота зазвичай має на увазі щирість, відкритість. Є навіть таке слово – “щиросердя”.

Слово “серце” також усім нам знайоме. І не як один з життєво важливих органів людського тіла, а як осереддя почуттів і емоцій. Ми “любимо всім серцем”, від надлишку радості серце може “рватися з грудей”. А буває і так, що серце “переповнюється гнівом”. Від того, що в нашому серці, залежить наш стан, ставлення до людей, які оточують нас.

Христос учить тому, що серце людське має бути чистим. Важлива не зовнішня чистота, а саме внутрішня. В іншому місці Євангелія від Матфея Господь відповідає на звинувачення в тому, що Його учні не умивають рук своїх, коли їдять хліб (див. Мф. 15:2). Серед фарисеїв – ревнителів закону – практика обмивань вважалася дуже важливою, хоча основа цієї традиції лежала не в самому законі Мойсеєвому, а в переданнях старців. Слова Христові вражаючі: “Все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть? А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину, бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула. Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти – не оскверняє людину” (Мф. 15:17-20). У чому сенс цих слів? Христос не нехтує гігієною. Він говорить про те, що миття рук перед їдою не робить людину внутрішньо чистою, так само як немиті руки не роблять нас внутрішньо чи духовно нечистими, поганими. Оскверняють людину передусім нечисті помисли, які гніздяться там, де слід перебувати таким чеснотам, як любов, милосердя, лагідність. Згадаємо головну заповідь: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю” (Мф. 22:37). Ось те, чим має бути наповнене або, краще, чим має жити наше серце. Так осереддя наших почуттів, наш життєво важливий духовний орган (по аналогії із серцем тілесним) має жити любов’ю до Бога, передаючи цей імпульс усьому: душі, розуму, почуттям.

Але якщо серце живе протилежним – злістю, жаданням, заздрістю, то любові вже не залишається місця. От чим дійсно оскверняється людина. Це і є та скверна гріховна, від якої ми можемо омитися через покаяння. Справжня духовна чистота – це чистота внутрішня. Чистота зовнішня може бути оманливою. Ми звикли гнатися саме за зовнішнім. Адже іноді зовнішня чистота стає ширмою для внутрішньої скверни, яка, так або інакше, проявляється зовні.

Шоста заповідь блаженства учить нас тому, що моральне життя християнина зосереджене на житті внутрішньому, бо від нього залежить і зовнішній стан. Інакше деякі із заповідей виглядали б, як мінімум, дивно. Наприклад, не вбивай (Вих. 20:13) і не перелюбствуй (Вих. 20:14). Чи кожна людина здатна на вбивство чи подружню зраду? І добре, що далеко не кожна. Добре, що є совість, яка стримує нас. Але тоді навіщо ж дані ці заповіді і хіба мало інших зол, на які можна було б вказати “не роби”? Господь Ісус Христос відповідає на це: “Ви чули, що було сказано древнім: не вбивай, а хто уб’є, підлягає суду. Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: “рака”, підлягає синедріону; а хто скаже: “потвора”, підлягає геєні вогненній” (Мф. 5:21,22). Заповідь “не вбивай” порушує вже той, хто допускає у своє серце роздратування, гнів і злість; той, хто ображає ближнього, адже вбити можна і словом. Потім Господь каже: “Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу. А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму. Якщо ж праве око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну вогненну. І коли правиця твоя спокушає тебе, відсічи її та кинь від себе: бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну” (Мф. 5:27-30). Ці слова не означають, що треба дійсно вирвати собі очі і відсікти руки. Передусім треба відсікти, відігнати від себе нечисті помисли – думки, погоджуючись з якими ми переходимо і до гріховних вчинків. Чистота серця – це відсутність у серці, душі і розумі всього того, що віддаляє нас від Бога.

Але що має на увазі закінчення заповіді – “Бога побачать”? Як можна побачити Бога, і що це означає? Адже в Євангелії від Іоанна сказано, що “Бога ніхто не бачив ніколи” (Ін. 1:18). Протиріччя? Ні, бо потім євангеліст Іоанн додає: “Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив” (Ін. 1:18). Син Божий, Який став людиною, являє нам Бога, робить нас здатними побачити Бога. Слово “бачити”, або “побачити”, як і слово “серце”, несе духовний сенс. Взагалі, у Священному Писанні бачити часто означає “цілісно пізнавати, бачити духовними очима”. Душа, заплямована, спаплюжена гріхами, не може побачити чи пізнати Бога. Тільки очистившись від скверни, ми стаємо здатними до пізнання. Адже іноді навіть у звичайному житті ми можемо прозріти: побачити щось таким, як воно є насправді, правильно зрозуміти і оцінити ситуацію. Щось подібне відбувається і в житті духовному: чисте серце прозріває і бачить Бога, пізнає Його, наповнюється Його любов’ю. Великий подвижник XX ст., преподобний Силуан Афонський учив: “Щоб пізнати Господа, не потрібно мати ні багатства, ні ученості, але потрібно бути слухняним і стриманим, мати упокорений дух і любити ближнього, і Господь полюбить таку душу, і Сам явить Себе душі, і учитиме її любові і упокорюванню, і все корисне дасть їй, щоб набула вона спокій у Богові”, і, “скільки б ми не вчилися, все одно неможливо пізнати Господа, якщо не житимемо за Його заповідями”.

Усі чесноти, про які Христос говорив у попередніх Заповідях блаженства, стають складовими, які готують людину до “бачення Бога”. Парадоксальне те, що можна багато що знати про Бога, можна прочитати все Священне Писання, але при цьому не побачити Бога, не пізнати Його серцем і душею. Пізнання Бога не зводиться до накопичення інформації. Пізнання Бога – це шлях усього життя християнина. При цьому Сам Бог виходить нам назустріч. Головне – не пройти повз.

Автор: священик Василь Куценко