Сумні наслідки

Багач і Лазар, Юліус фон Каролсфельд

Прикладів безплідної віруючої людини можна вдосталь знайти і в навколишньому житті, але не будемо передчасно засуджувати ближніх відповідно до біблійної поради: «Не судіть нічого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:5). Ми самі для себе залишаємося загадками, що вже казати про ближніх, адже їх стосунки з Творцем часто залишаються невидимими для нас, втім, до пори до часу, це може бути тайною для них самих.

Так що для пошуку образу безплідної віруючої людини краще скористатися біблійним прикладом, і найкраще для цієї ролі підійде безіменний багач з Христової притчі про багача і Лазаря. Саме безіменний, що відразу дає зрозуміти Боже ставлення до подібних безплідних персонажів – Господь навіть не пам’ятає їх по імені, на відміну від усіма забутого убогого Лазаря, який «бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача» (Лк. 16:21). Багача, який добре знав Лазаря, бо «в пеклі, будучи в муках» (Лк. 16:23), він відразу згадав його по імені, але в земному житті багачу було абсолютно байдуже, що той лежить «біля воріт його весь у струпах» (Лк. 16:20) і бажає наїстися об’їдками з його бенкетного столу. Ви тільки вдумайтеся: бачити щодня під вікнами власного будинку добре знайому людину (адже багач знав Лазаря по імені!), бачити її скрутне становище: «Пси, приходячи, лизали струпи його» (Лк. 16:21) і залишитися байдужим до долі нещасного! Хоча допомога для багача не виклала б значних зусиль – варто було лише поділитися «крихтами, що падали» з власного столу. Дійсно, Господь «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4), тому Бог послав (точніше поклав) Лазаря під ворота маєтку багача, щоб той проїжджаючи або ж проходячи повз бачив постійне нагадування, що його статки призначені не тільки для розкішних бенкетувань (Господь не проти бенкетувань, будучи на землі Він сам відвідував їх – див. напр. Лк. 19:6,7), але й для допомоги убогим ближнім. Так для багача Лазар був останнім шансом, щоб залишити в собі хоча б крихту Божої подоби. Але цього не сталося: багач був надто зайнятий, щоб звертати увагу на людські страждання, які відбувалися під його власним боком.

Але й це ще не все, після смерті багач залишився вірним собі – ставити собі на центральне місце: «В пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його. І, голосно закричавши, сказав: отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому» (Лк. 16:23,24). – Насправді, дивовижно, як припекло (у прямому та переносному значенні – що за іронія долі!) – відразу пригадав ім’я Лазаря, якого за життя лише обходив стороною і хіба що нарікав на долю (!), чому той лежить саме біля його воріт! Але що робить багач? У прохальному наказі (і таке може бути!) він каже Авраамові, що має робити Лазар (думка Лазаря, як можна зауважити, його взагалі не цікавить). Отримавши відмову, багач не заспокоївся, і знову починає вирішувати Лазареву долю – тепер він збирається відправити його до батьківського дому (див. Лк. 16:27). Так і хочеться прокричати тому безумцеві: «Агов, чоловіче, а ти спитався Лазаревої згоди?» Втім, ця відповідь явно б залишилася без відповіді, адже багач був поглинутий власними справами, між іншим, прекрасне свідчення того факту, що після смерті люди не змінюються і залишаються такими самими, як і були при земному житті, адже в усіх посмертних діях багача немає й тіні розкаяння.

Так що пекельні муки – це наслідок життя людини, плоди того, що вона посіяла (див. Гал. 6:7,8), а не якісь Божі напучення, щоб людина виправилася та змогла потрапити до небесних обителей, пекло – це навічно і вороття з нього немає, хоча звісно люди, які потраплять туди, з цим можуть бути не згодні: «Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі?» (Мф. 25:44). Але тоді їх думка буде вже нікому не цікава: «Істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили. І підуть ці на вічні муки…» (Мф. 25:45,46). Як вже не була цікава пропозиція багача щодо воскресіння Лазаря – пряме відсилання до справжнього воскресіння Христом чотириденного Лазаря: «Якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять» (Лк. 16:31). Між іншим воскресіння Лазаря мало той самий ефект – первосвященики змовились убити Ісуса (див. Ін. 11:47-53), а також «убити і Лазаря, бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса» (Ін. 12:10,11).

Згадування «Мойсея і пророків» має на увазі Старозавітне Писання, тобто Слово Боже, яке судитиме людей «в останній день» (Ін. 12:48). Так що багач, як і його брати, були ознайомлені зі Словом Божим, проте залишились лише його слухачами, а не виконавцями, тим самим обманюючи самих себе (див. Як. 1:22). І яка вже тут різниця, хоча про це любить дехто поміркувати: чи диявол забрав «слово із серця їхнього» (Лк. 8:12), чи вони відпали через спокуси (в їхньому випадку роль спокуси грає багатство), чи через «турботи, багатство та життєві насолоди» (Лк. 8:14) багач і, більш за все його брати, в земному житті не дали належного плоду. Адже місцем їх загробного вічного перебування буде пітьма непроглядна, де «буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 22:13). Такі сумні наслідки ігнорування Божого слова…

Автор: Михайло Лукін