Святі пильнують, а не перебувають у «блаженному успінні»

Думка про зв’язок з нашими спочилими завжди була жива в народі. Є ті, чиї імена не записані у святцах, але часто звучать у нас на вустах – чи можна звернутися до них?

«З покійною тіткою Лушей розмовляю про все»

Вона прийшла подати заупокійні записочки на Поминальну суботу.

– Завтра ще і річниця моєї тітки Луші. Тітка Луша виростила нас чотирьох, коли мама померла після війни. Я такої, як вона, не зустрічала, вона була, по-моєму, справжньою праведницею, прямо от як у Біблії. Ні, не сувора, нічого такого, навпаки, добра, і працювала завжди, не покладаючи рук, казала, соромно людині не працювати.

Просто совість у неї була якась дуже чуйна до того, на що інші, можливо, і не звернули б уваги. Віруючою була, так. Завжди молилася про всіх нас, про дітей, і про нас чотирьох, своїх у неї не було, і про школярів – вона була вчителькою початкових класів.

Допомагала всій рідні, і сусідам, і незнайомим людям. І в школі начальство знало, що вона віруюча, і якось її не чіпало, Господь, мабуть, оберігав. І радісна була завжди, і нас учила, що ображатися і ремствувати на життя негоже, тим самим ми на Бога ображаємося, а Він нас любить.

Знаєте, я не так давно прийшла в Церкву, молюся, звичайно, про неї, молитви читаю заупокійні, як належить. Але ще з нею самою розмовляю про все. І знаю точно, що вона мене завжди чує і допомагає мені. Один священик мені якось сказав, що, ніби, у нас моляться тільки Богові і святим, а до небіжчиків безпосередньо звертатися не можна, що від цього можна… як це він сказав… «впасти в спокусу».

Я розумію, святим Бог таку дав благодать, щоб і після смерті жити і діяти, і чути молитви людей. Але може ж Він і тим, хто у святцях не записаний, таку благодать дарувати? Адже святих багато.

Святих багато – це правда

«Святих багато». Це правда. Не лише, за визначенням, адже в загальнохристиянському розумінні ми, хто в Церкві, усі – святі. Але тих, хто не заспокоївся на тому, щоб виконувати в Церкві тільки покладене, тих, у кому Дух палав так сильно, що вони, так скажемо, у своєму житті, у любові до Бога і ближніх, на прохання поділитися одягом віддавали і останню сорочку. Таких християн ми знаємо багато, і священнослужителів, і мирян, їх імена не записані в святцях, але часто звучать у нас на вустах.

Багато їх, вірю, і маловідомих, які поминаються хіба що рідними, багато і зовсім безвісних, наприклад тих, хто згинув у люту пору гонінь на Церкву, від кого не залишилося навіть координат місця поховання.

І, думаю, багато хто з нас міг би про духовне спілкування з ними сказати приблизно те саме, що сказала моя співрозмовниця про свою тітку Лушу.

І не лише багато з нас, християн: думка про зв’язок з нашими спочилими завжди була жива в народі.

У святих – надлишок життя і дія Духа

Ні, моя співрозмовниця була зовсім не з тих, хто прагне творити за власним розсудом, спотворювати або відкидати звичаї і правила православної молитви і поминання спочилих. Вона лише поділилася досвідом свого особистого життя.

Я думаю про те, що так, з церковного передання (точніше, з того мало, що цей переказ говорить про стан після смерті, галузі все-таки для нас, які нині живуть, не до кінця ясної) нам відомо, що душа, після смерті розлучившись з тілом, потрапляє в такі умови, які найточніше можна передати словом «сон», «успіння».

Але ж святі – пильнують! І це не «виключення з правил», це закон світу – не зіпсованого падінням, але створеного Богом, закон, підтверджений Христом і Його воскресінням: у святих вирує життя, не сон і забуття, але творча дія Духа Святого.

Вона дана ним Богом, ця здатність не спати. Але дана не за принципом лотереї, не за принципом нез’ясовної примхи Вседержителя: є щось у самому влаштуванні особи святих, в їх вірі, в їх любові, в їх життєвій творчості таке, що закономірно привело їх до прийняття цього дару.

Що таке «слава», в якій ми воскреснемо

У Першому посланні апостола Павла до Коринф’ян є знамените місце, в якому він торкається таємниці загального воскресіння:

«Не всяка плоть є така ж сама плоть; але інша плоть у людей, інша у тварин, інша у риб, інша у птахів. Є тіла небесні і є тіла земні; та інша слава небесних, інша земних. Інша слава сонця, інша слава місяця, інша зірок; і зірка від зірки різниться у славі. Так і при воскресінні мертвих: сіється у тління, встає в нетлінні; сіється у безчесті, встає у славі; сіється в немочі, встає у силі; сіється тіло душевне, встає тіло духовне. Є тіло душевне, і є тіло духовне. Так і написано: перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам є дух животворчий» (1 Кор. 15:39-45).

Це місце стало предметом суперечок і досліджень багатьох богословів. Але я зараз не про спроби описати відсталою земною мовою фізичні властивості тіл у загальному воскресінні, я про інше: про те, що таке ця «слава», в якій ми воскреснемо.

Тріумф Християнства, Гюстав Доре

Божа, так, – але чи ТІЛЬКИ, чи єдино Божа? Адже ми у воскресінні теж залишимося самими собою, неповторними, залишаться – наші особистості. І ось ця «слава», думаю я, стане ПОВНОТОЮ і ВИКОНАННЯМ у Христі неповторної людської особистості, тут, у світі тління, не цілком видимою або зовсім непомітною для світу, а ось вже там – явленою всьому всесвіту.

Кожен стане тим, ким він був не лише задуманий Богом, Який народив нас на світло, але і тим, ким сама людина прагнула бути в житті. Лікар, що врятував безліч людей, художник, що прославив Бога своєю творчістю, всякий любив самовіддано, працював заради ближніх безкорисливо – їх слава стане видна і відома всім перед лицем Божим.

Звичайно, ця слава не зведеться тільки до якоїсь однієї «функції», людина – не функція, лікар не буде явлений тільки як рука зі скальпелем, а художник – як придаток до пензлів і мольберта: кожна людина – багатогранна особа, але у воскресінні серед цих граней вже не буде звичних нам граней немочі, страху, втоми, самотності, граней гріха і смертності.

(До речі, тут мене можуть запитати: «А якщо воскреснеш – і уся твоя «слава» буде нікчемна, і зведеться до ганьби?.. Адже апостол говорив ще і про тих, у кого «бог їхній – черево, і слава їхня – в соромі». Так, болюче і важке питання; думаю, це предмет іншої великої розмови і роздумів – і ще предмет невимовного Божого милосердя до грішників, на яке, як сказано, ми можемо сподіватися, але не можемо розраховувати.)

Ось ця слава воскресіння, можливість не спати в тягучому забутті після смерті, а пильнувати та допомагати своїм ближнім – вже зараз дана Богом святим. І тим, хто написаний на іконах, і безвісним, і багатьом з тих, хто прямо зараз оточує нас з вами, які живуть з нами пліч-о-пліч за незримими для світу законами любові і Духа, варто тільки придивитися.

Автор: священик Сергій Круглов