Раптова смерть

Днями їздили на похоронну відправу. Помер чоловік ще не старий, причина смерті – одна з найпоширеніших: відірвався тромб, смерть була майже миттєвою. Знайомий сім’ї покійного, сидячи за кермом, дорогою міркував на тему, з тих, на які люблять поговорити люди не особливо церковні – як покійному пощастило, що помер несподівано, і що це і є найбажаніша кончина: от так несподівано чи уві сні – не хворів, не страждав, нікому не був у тягар, не відчув самої смерті.

Звичайно, нікому не побажаєш ні страждань, ні безсилля. Але не відчути смерті… Смерть залишається надзвичайно важливою подією в житті людини. Християнство дивиться на смерть і як на головного ворога людини, результат нашого відпадання від Бога, знак гріха і тління – і як на пологи в черговий етап життя. Так, ми чекаємо на воскресіння мертвих і життя майбутнього віку – але от цей, усім нам майбутній термін тимчасового перебування душі у відриві від тіла, дуже важливий. І до нього потрібно бути готовим.

Саме про цю підготовку багато говорить Церква Христова. Піти у важливу подорож – голим, розгубленим, у паніці, несподівано, не зібравши ні потрібних речей, ні документів, жодного разу заздалегідь не заглянувши ні в путівники по тій країні, в якій нам належить жити, ні в словник, щоб зуміти порозумітися з її мешканцями?..

З цього погляду смерть миттєва, неусвідомлена, – страшна трагедія. У багатьох нехристиянських культурах, але які досягли високої міри розвитку, відбита загальнолюдська турбота про підготовку вмираючого до переходу в інший світ. Приміром, староєгипетська «Книга мертвих» – збірка співів, гімнів і заклинань, пов’язаних з похованням і смертю, багато в чому сповнена саме цієї турботи – як вижити душі після смерті, як загладити перед суворим судом богів наслідки власних злих справ, скоєних за життя, і отримати нагороду за чесноти.

Ми, християни, знаємо, що духовний світ має самостійне буття, що ангели і демони – не плід нашої уяви, а самостійні істоти. Але уявлення про те, що стан душі після смерті, її блаженство чи муки, безпосередньо пов’язаний з вмістом людського серця, з чеснотами або, навпаки, нерозкаяними і невижитими гріховними пристрастями, і що саме додавання зусиль до зміни свого серця до блага, очищення його від пристрастей і є основа підготовки до часу смертного і суду Божого – близьке і зрозуміле нам.

Окремий суперечливий факт – нелюбиме світом цим уявлення про те, що передсмертні хвороби і страждання можуть мати для вмираючого духовну користь, їх переживання може змінити його душу, як кажуть у народі, «у передсмертних хворобах наші гріхи згорають». Через це уявлення нецерковні люди несправедливо звинувачують християн у мазохізмі.

Цим людям – та і самим собі – незайвим буде нагадати, що християнам зовсім не заповідано неодмінно прагнути страждати, і що в молитвах Церкви є також прохання про кончину «безболісну, бездоганну, спокійну» і для себе, і для наших близьких.

Проте первинна наша увага має бути спрямована не лише і не стільки на зовнішні обставини смерті, яку ми найчастіше не знаємо коли чекати, скільки саме на підготовку до неї, на те, щоб бути постійно тверезими, не спати духом, щоб у важливий і великий момент переходу вміти все нажите, як біблійний хліб, відпустити по водах, передати в руки Божі «самих себе і один одного, і все життя наше», як промовляється під час Божественної Літургії.

Автор: священик Сергій Круглов