Смерть може підмінити собою Бога

Якщо ще раз зустріну смерть – я її уб’ю

Приходив чоловік, ще відносно молодий, дитині вісім років.

Нещодавно втратив дружину: рак.

Поки синочок ставить заупокійну свічку, каже мені:

– Син у нас – пізній. Ми завжди разом утрьох у храм ходили, дружина йому дитяче Євангеліє читала. І от… Хворіла вона довго, важко, змучилася вся.

Спочатку, звичайно, він плакав. А потім час якось пройшов, і дивлюся, став замислюватися. І запитав: «Якщо Христос воскрес і смерть переможена, чому мама померла?» Я навіть не пам’ятаю що йому намагався говорити, у самого вся душа змучена. А він помовчав і сказав, переконано так: «Коротше, я знаю, що робити. Якщо ще раз зустріну смерть – я її уб’ю».

Відмучимось і відпочинемо

Пасха, потім період, коли апостоли були з Воскреслим, потім Його Вознесіння, очікування учнями виконання обіцянь Христових про Духа Святого, потім П’ятидесятниця. У ці дні якось по-особливому гостро переживаєш феномен смерті.

І розумієш: так, смерть – річ серйозна. Вона переможена Христом, але легковажно до неї не поставишся, адже вона – от вона, розчинена в кожному дні нашого життя.

Смерть небезпечна ще й тим, що вона може підмінити собою Бога Істинного в нашому особистому пантеоні богів. З чого тільки ми їх, цих богів, не робимо, на що тільки не сподіваємось у нашому спасінні! У кого – гроші чи життєвий успіх, у кого – досягнення медицини, у кого – робота і творчість, у кого – сім’я, люди і любов до тих або інших з них, про яку ми переконані, що вона, земна і частенько хвора на пристрасті, може перемогти смерть.

А в когось – сама смерть, як остання надія на спокій, надія на вирішення всіх непідйомних життєвих проблем: «От відмучимось – і, якщо на суді гріхи простять, відпочинемо нарешті загробному житті».

Смерть перестала бути нашою єдиною надією

Про це сказав якось митрополит Афанасій Лімасольський, вихованець афонських старців, і його слова, знаю, будуть сприйняті далеко не всіма: «Людське завжди недостатнє. Навіть найдосконаліше людське недосконале порівняно з Богом. Ми щодня спостерігаємо навколо нас людей, які живуть на останній межі, і це іноді призводить їх навіть до саморуйнування, але так само живуть і святі, з однією лише різницею: знаходячись на межі відчаю, святі мають єдину надію – Бога. А людина сьогодні переживає відчай, не маючи жодної надії. Єдиною її надією є смерть, і вона вбиває себе, бо не може більше витримати життя».

Воскресіння Христове принесло у світ факт: смерть ще є, але вона перестала бути цією нашою «єдиною надією». Життя триває, воно вічне. Як позбавити смерть статусу божественності в нашій свідомості? Як прийняти життя вічне, тобто – як знайти Бога і навчитися бути з Ним, бути активним, творчим, тверезим, не в ілюзіях, але в реальності? Християнство і є відповідь на ці запитання.

Причому відповідь – не словами.

Відповідь – Самим Христом, який є Шлях, Істина і Життя.

Нагорна проповідь (фрагмент), Карл Генріх Блох

І якщо в того хлопчика вийде зустрітися з Христом от так, по-справжньому, і перебувати з Ним – вірю, що він дійсно зможе зустріти смерть лицем до лиця в поєдинку і вбити її.

Автор: священик Сергій Круглов