Слушна нагода

Нарешті, наша розмова підійшла до милосердного самарянина. Чому нарешті? Бо частіше люди звертають увагу на недоліки, погані вчинки ближніх, а не на їх чесноти та добрі справи, які ми вважаємо саме собою зрозумілим. Саме цікаве, що свої недоліки ми можемо впритул не бачити, проте добрі справи та чесноти вважати чимось надзвичайним – не завжди, але доволі часто, навіть, надто часто. Помічати ж ближніх, їх добрі справи та чесноти ми часто починаємо лише тоді, коли вони не опиняються з нами поруч саме в потрібний для нас момент, і то, часто нам більше бракує їхніх вчинків, ніж них самих.

У своїх добрих вчинках подібні люди часто не бачать чогось надзвичайного, як більш за все вважав милосердний самарянин – на його думку він зробив те, що на його місці зробив би кожен, адже люди міряють оточуючий світ за власними мірками: «Для чистих усе чисте; а для осквернених і невірних немає нічого чистого, але осквернені і розум їхній‚ і совість» (Тит. 1:15). – Як бачите уся справа не у світі чи оточуючих нас людях, а в нашому сприйнятті, яке прямо залежить від чистоти нашого серця.

«Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя» (Притч. 4:23), – саме це і зробив самарянин. Усі ми народжуємося з добрим серцем, адже ми створені за образом та подобою Божими, втім, внаслідок первородного гріха, маємо певні гріховні схильності, проте саме від нас залежить, чи будемо ми розвивати добре, чи будемо розвивати погане, що в нас є.

Нелегко відразу допомогти малознайомій людині, як вчинив милосердний самарянин, це стає можливим лише завдяки малим, проте щоденним добрим справам, які ми робимо близьким. Далі, якщо будемо просуватися у творенні добра, ми зможемо без видимої для себе користі допомагати ближнім, тобто знайомим, а з часом малознайомим і зовсім незнайомим людям. Але тільки з часом і за достатньої кількості вправ у творенні «дрібних» добрих справ. Чому в лапках? Бо насправді будь-яка добра справа не може бути по-справжньому дрібною, адже вона несе в собі Божий задум з преображення світу цього, і може стати початком нескінченного ланцюга добрих діл.

Усе це правильно, але це залишається більше в теорії, а на практиці… У житті ми любимо, коли роблять добро нам, проте не поспішаємо творити добро ближнім; ми любимо захоплюватися благородними вчинками інших людей, проте самі не поспішаємо зробити щось подібне; ми критикуємо поведінку священика і левіта та хвалимо самарянина, проте, більш за все, в тій ситуації вчинили як перші, і навряд чи як другий. Усе це та правда, в якій ми не хочемо зізнатися – нас не цікавлять справи ближніх, особливо їхні проблеми, ми зациклені лише на собі, а ближні нас цікавлять, як правило, з огляду на власні інтереси.

– Іди і ти роби так само. (Лк. 10:37), – книжник отримав відповідь на запитання, що слід зробити, «щоб успадкувати життя вічне». Хоча, цілком можливо, він не шукав відповіді.

У схожій ситуації опиняємося і ми, коли в нас виникає нагода допомогти ближньому, деколи всупереч власним інтересам. Милосердний самарянин зміг допомогти, священик і левіт – не змогли, а ми… залишаємося перед вибором: кого наслідувати при слушній нагоді, яка випадає нам майже щодня. Головне, мати можливість (точніше бажання) побачити її… і зробити правильній вибір.

Автор: Михайло Лукін