Віра без милості

Зцілення скорченої (фрагмент), Джеймс Тіссо

«Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15), – саме дивно, що це стосується не тільки людей невіруючих, світських, але також може цілком стосуватися віруючих людей, принаймні, які вважають себе такими. Щоб переконатись у цьому, не треба вирушати в далекі країни, достатньо лише озирнутися навколо себе і обов’язково знайдеться «гідний» приклад на підтвердження цієї біблійної істини.

Втім, нічого нового в такому ставленні немає, у Біблії містися багато прикладів такої поведінки, зокрема це можна побачити в ставленні начальника синагоги до чудесного зцілення в суботу жінки, яка «була скорчена і ніяк не могла випростатись» (Лк. 13:11). Як само відреагував він? Він був обурений, що «Ісус зцілив її в суботу»:

­– Є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. (Лк. 13:14).

Гидко навіть думати про це: людина, яка страждала 18 років, отримала чудесне зцілення, а цей «лицемір» (навіть слів не можна підібрати) обурюється порушенням регламенту проведення суботнього богослужіння (чи як воно там правильно називалось), замість того, щоб разом з усіма людьми радіти «всім славним ділам» (Лк. 13:17) Христовим.

Звідки така бездушність до чужого горя та радості? – Таке відбувається через людську гординю, коли людина підносить себе над оточенням. Ускладнює цю «клінічну» картину ситуація, коли людина підтвердження своєї винятковості знаходить у Біблії, що і породжує подібне ставлення до оточення, яке висловили вже іншим разом фарисеї праведному Никодиму: «Цей народ, що не знає закону, проклятий він» (Ін. 7:49). Хоча ці фарисеї самі були частиною цього народу, і на це прямо вказує Ісус: «Цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній?» (Лк. 13:16).

Ця зцілена жінка і фарисеї були нащадками Авраамовими, єдиним народом, втім, деякі з його представників про це забули, як і забули «те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру» (Мф. 23:23). Забули, бо шукали не Божого, а корисного для себе, і в цьому, на жаль, теж нічого не було особливого: «Бо всі шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу» (Флп. 2:21).

Про милість часто забуваємо і ми і наші сучасники, проте про суд ми пам’ятаємо і не забуваємо користатися ним за всякої слушної нагоди, не забуваючи при цьому посилатись на Священне Писання. Проте, кому потрібен такий суд? Адже «немилостивий суд тому, хто не творив милости» (Як. 2:13), втім і віра без милості теж не віра, а просто купа непотрібних переконань: «Ви – сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям» (Мф. 5:13). Хіба не так?

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 27 неділя після П’ятидесятниці