Бути обраним

«До своїх прийшов, і свої Його не прийняли» (Ін. 1:11). – Ця біблійна цитата найкраще ілюструє стосунки Ісуса Христа і богообраного Ізраїльського народу. Чому ж юдеї не прийняли довгоочікуваного Месію? – Бо Він не відповідав їхнім сподіванням: їм був потрібен звитяжний переможець, а не «муж скорбот, що пізнав болісті» (Іс. 53:3). І не тільки не прийняли, але й «відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і… ні у що ставили Його» (Іс. 53:3).

Але досить говорити про сучасників Христових, краще поговоримо особисто про нас, адже ми знаємо (принаймні, вважаємо, що знаємо), хто такий Христос. Але поводимося так само, як Його сучасники: фактично так само відкидаємо Його, точніше дозволяємо буденним справам затулити образ Христовий у нашій пам’яті, і лише великі церковні свята та всілякі негаразди, нагадують нам про Нього.

– І то не завжди, – як може зауважити дехто.

Хоча, здавалося, у самій Біблії сказано, що «той, хто трудиться, достойний нагороди своєї» (Мф. 10:10) і «якщо хто не хоче трудитися, то нехай i не їсть» (2Сол. 3:10). Відповідно, ми повинні трудитися, щоб «у поті лиця» (Бут. 3:19 – знову ж Біблія!) їсти тяжко зароблений хліб. Все вірно, але в тій самій Біблії сказано, що «не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4:4). – Не все в цьому світі можна досягнути власними зусиллями: «Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа. Даремно встаєте ви рано і лягаєте пізно, їсте хліб, тяжко здобутий, тоді як Господь дає улюбленим Своїм спокійний сон» (Пс. 126:1,2).

Недаремно тут згадується спокійний сон, адже справжній мир, спокій людині може дати лише Господь: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:28,29). Але більшість людей вважає за краще покладатися на непевне земне багатство (див. Мф. 6:19), яке деколи і багатством не можна назвати, ніж на Господа. Між іншим, цей стан речей прекрасно ілюструє Христова притча про велику вечерю (див. Лк. 14:16-24).

«Один чоловік справляв велику вечерю і запросив багатьох. І коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове» (Лк. 14:16,17), – люди прекрасно знали про майбутню гостину («ідіть, бо все вже готове»), проте вирішили знехтувати запрошенням. Ми ж так само добре знаємо, що Господь може дати раду будь-якій нашій справі, проте… нехтуємо Його допомогою. Лише за крайньої потреби ми звертаємося до Нього. Проте, як запрошення діяло лише певний час, так і допомога Божа не бути чекати на нас вічно, залишаючи нас наодинці з «волами», «полями», із сімейними чварами наодинці.

Чому ж люди вважають за краще діяти на власний розсуд? – Бо «полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі» (Ін. 3:19,20). Так що справа передусім не в «полях», «волах» чи сімейному житті, уся справа в лукавому (див. Єр. 17:9) людському серці.

Цікаве закінчення, так би мовити, підсумок притчі: «Бо багато званих, та мало обраних» (Лк. 14:24), – хто ж ці обрані? «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1:12). При чому, судячи з притчі, вони не очікували на запрошення, проте прийшли на бенкет, а все через те, що «хто чинить правду, йде до світла» (Ін. 3:21). – Виявляється, щоб потрапити на бенкет до самого Бога, треба жити по правді, згідно Його святих Заповідей, і тоді людині не буде потреби приховувати свої справи, «бо вони чинилися в Бозі» (Ін. 3:21). А що може бути краще, як не опинитися з Богом за одним святковим столом!

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 28 неділя після П’ятидесятниці