Вміти дякувати

Український православний шляхтич Ванько Лагодовський мав хворі ноги. Всі ми коли хворіємо, звертаємось за допомогою до Бога, бо коли здорові, то немає часу для Бога. Молився до Бога і шляхтич Ванько Лагодовський. І була почута його щира молитва: Божа Мати уві сні промовила до нього: «Сину, піди в Унів до джерела, обмий ноги, напийся води, набери із собою та уздоровишся».

Лагодовський послухав Богородицю, вчинив так як Вона сказала і зцілився. Вдячний Лагодовський у 1550 році почав відбудовувати спалений татарами монастир. На джерелі він збудував камінну церкву, яка стоїть по сей день. Люди отримують зцілення хворих ніг, дякують Богородиці, а вдячна Богородиця не залишає людей, які приходять до джерела, без допомоги.

Іван Климишин, професор Прикарпатського університету в Івано-Франківську, вивчаючи всесвіт, дійшов до висновку, що тільки Бог міг дати гармонію і життя світові. З вдячності за це просвітлення Климишин написав багато книг, в яких людям доказує, що є Бог, Якому ми всім повинні завдячувати. Щоб весь час служити і дякувати Богу, професор став дияконом і служить в одному приміському селі біля Івано-Франківська.

Але чи сьогодні всі вдячні Богові? В наш час люди не є вдячними. Часто люди жаліються: зробив людині добро, а вона відповіла мені злом. Ми навіть маємо прислів’я: «Хочеш нажити ворога – позич гроші». Ця людська невдячність з’явилась не сьогодні. Перші люди: Адам і Єва, які мали можливість розмовляти з Богом, бачили Бога лицем до лиця, замість того, щоб дякувати за таку можливість, розгордились і під впливом лукавого захотіли стати такими як Бог. Не стало творіння Творцем, а навпаки, через непослух прийшли на землю хвороби, біль, страждання.

Євангеліст Лука розповідає нам про десятьох хворих прокажених. А проказа на той час, як і сьогодні, була страшною хворобою: по-перше, вона була заразна, і людей, які захворіли на проказу, виганяли з рідних сіл і міст у спеціальні місця. Від цієї хвороби в людей гнило тіло, кості і хвора людина була страшною на вигляд. Ісус проходив повз місце, де жили прокажені. Побачивши Його, вони стали гукати: «Ісусе, Наставнику, помилуй нас!» (Лк. 17:13). Христос же не зціляє їх, а каже: «Підіть покажіться священикам».

Цими словами Ісус нагадує, що тільки священик може дати папір, який засвідчує, що хворий видужав і має право жити в ріднім краю.

Очистившись від прокази і отримавши свідоцтво на одужання, всі вони поспішили до рідних домівок, щоб знов зайнятись тими справами, через які вони захворіли. І тільки один пішов, знайшов Христа і став Йому дякувати за зцілення. Спасителю не потрібна подяка грішників, Спаситель хотів благословити їх на вічне потойбічне життя, тому здивовано і питає: «Чи не десять очистилися? Де ж дев’ять?» (Лк. 17:17). Його дивує людська невдячність.

Знаючи таку людську рису як невдячність, наша Свята Православна Церква вчить всіх нас найперше дякувати Богу, прославляти Бога. А ми, українці, маємо за що дякувати Богу.

Найперше ми повинні дякувати Богу за нашу прекрасну землю, в яку посади палку, а виросте дерево. Ми повинні дякувати за те, що з ранньої весни і до пізньої осені маємо безліч різноманітних фруктів і овочів. Ми повинні дякувати за свою солов’їну мову і нею розмовляти з Богом і не соромитись її.

Ми повинні дякувати Богу за нашу Українську Церкву, яка відродилась і тепер ми маємо змогу своєю рідною мовою розмовляти з Богом.

Ми повинні дякувати Богу за сьогоднішню Літургію, на якій ми маємо змогу прийняти Тіло і Кров Господа, які дають нам вічне життя.

А щоб навчитись дякувати Богу, ми повинні навчитись дякувати один одному. Кожна мама готує для своїх дітей щось добре, смачне, але чи вона вчить дітей дякувати за це? А потім ми дивуємось, чому наші діти невдячні, а все через те, що ми не вчимо їх цього. Чоловік повинен навчитись дякувати дружині за те, що вона готовить їжу, пере, прасує, родить йому дітей. Дружина повинна дякувати чоловікові за його працю, за ласку. І коли ми навчимось дякувати один одному, то мимоволі ми будемо дякувати Богу, розуміючи, що все те, що ми маємо – це є ласка від нашого Творця. Амінь.

Автор: ігумен Дмитро (Ющак)

Усе по темі: 29 неділя після П’ятидесятниці