Як не можна сповідувати підлітка

Більше в церкву ні ногою!

Часто Церкву порівнюють з лікарнею, а якщо мова зайшла про лікарню, згадується принцип лікарів – «не нашкодь». Те саме стосується сповіді.

Думаю, що принципово підхід до сповіді підлітка нічим не відрізняється від підходу до будь-якої іншої. Тільки тут усе має бути набагато обережніше і тактичніше.

Будь-яка сповідь несе в собі певний ризик – вона може стати для людини зустріччю з Христом, і священик лише допомагає цій зустрічі статися. Невмілі слова священика можуть відштовхнути людину від Христа, від віри, викликати розчарування в Церкві.

Що стосується дорослих церковних людей, які вже давно в Церкві, – вони не відпадуть, навіть якщо на сповіді зустрінуться зі священиком, який казатиме щось абсолютно неприпустиме. Можливо, це стане травмою, але доросла церковна людина вже має досвід, знає, що потрібно йти до іншого духівника.

З підлітком усе набагато складніше. Я знаю такі випадки, коли підліток йшов на сповідь, священик з ним розмовляв, а після цього підліток казав: «Мамо, я більше в церкву ніколи не піду».

Чого в жодному разі не можна робити на сповіді? Не потрібно читати мораль, учити жити. Ніхто не любить, коли його учать. Якщо я почну повчати і відчитувати людину, тим більше підлітка – то це шлях до небажання більше приходити. Дуже важлива доброзичливість священика, і повага до підлітка, співчуття до усього, що він каже, і розуміння цього.

Йди на сповідь!

Діти йдуть на сповідь дуже часто через те, що їм мама і тато сказали. Дуже рідко – за власним позивом. Підлітки різні. Є такі, що перебувають під сильним впливом батьків. Йому скажуть – йди, сповідуйся, – він поморщиться і піде. Аби лише відчепилися! У цій ситуації усе дуже складно.

Але якщо підліток сам хоче сповідуватися, якщо розуміє – у нього в душі є щось таке, що вимагає сповіді, – це дуже-дуже цінне, цим мені здається потрібно дорожити, поводитися дуже обережно. У чому ця обережність, важко сказати: у кожному конкретному випадку усе по-різному. Священикові треба молитися Богові, розуміючи, що Сам Господь привів цього підлітка, бути максимально уважним, доброзичливим, люблячим, розуміючим, співчутливим.

Сповідь має бути не формальною, а у вигляді доброзичливої живої розмови, нехай у священику той, хто сповідається, побачить людину, у якої душа болить про тебе і яка щиро хоче допомогти. Причому шанує твою свободу, не вимагає, а радить. Священикові треба зробити максимум можливого, щоб цей підліток відійшов не розчарувавшись, а з радістю. Будь-яка людина, в ідеалі, на сповідь йде з душею, яка болить, а йти з неї має з душею, яка радіє і тріумфує.

Віра в краще замість засудження

У підлітковому віці багато хто відпадає від Церкви, і вже потім, значно пізніше, хтось повертається, а багато хто взагалі ніколи не приходить знову. Треба пам’ятати, що підлітки часто максималісти, і якщо відвертаються від чогось, то роблять це з усією своєю категоричністю.

Отже якщо між підлітком і духівником довірчі, добрі стосунки, то їх міра вища, ніж у дорослої людини. І навпаки, якщо дитина розчарується і знайде у священику формальність, тиск, недоброзичливість то, відштовхнеться дуже сильно, просто може піти з Церкви.

Зазвичай погані вчинки, погані якості підлітка викликають засудження в оточуючих людей, у батьків, іноді і в товаришів. А от коли він йде до священика, то тут не має бути ніякого засудження, – тільки співчуття і бажання допомогти. Підліткові треба побачити, що в нього вірять, вірять у те краще, що в ньому є.

Потрібно обов’язково знайти хоч якісь добрі і підбадьорливі слова, у чому б він не каявся. Щоб, виходячи зі сповіді, підліток відчував, що він не даремно прийшов, що йому завжди тут будуть раді, зрозуміють, приймуть з любов’ю.

Автор: протоієрей Ігор Гагарін