Загадка Страшного суду

Страшний суд, Віктор Васнєцов

Притча про Страшний Суд – це єдине місце в Євангелії, яке розповідає нам про той момент істини, який настане колись у долі людства. У цій притчі показується, як Христос розділяє усіх людей на два стада – овець і козлів. Вівці чують голос божественного Судді: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене…». Здивовані праведники відповідають Христу: «Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли?»

Таке саме нерозуміння викликає в грішників, що відправляються в пекло, гнівні, викривальні слова Спасителя: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене». – «Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим?». У відповідь і ті, і другі, і праведники, і грішники чують одне і те ж від Христа Спасителя: «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:31-46).

У цій притчі мене завжди дивував подив, який абсолютно щиро виражають, як праведники, так і грішники. Ні праведники в дні свого життя не замислювалися про те, що, роблячи добро ближнім, вони, тим самим, заробляють Царство Небесне; ні, тим більше, грішники не думали, що, коячи зло ближнім, тим самим вони виключають себе з числа благословенних чад цього Царства.

У чому ж тут загадка, звідки цей щирий подив? Річ у тім, що кожен з нас колись стикався з ситуацією, коли необхідно поступити дуже швидко, прийняти якесь рішення набагато швидше, ніж ми можемо обдумати ситуацію. Кожен з нас дуже добре знає, що далеко не завжди те рішення, яке ми приймали, та дія, яку ми робили, правильні. У цей момент ми іноді самі дивуємося, звідки або з’являються в нас сили, або, навпаки, кудись зникають. Відповідь насправді дуже проста. Ми живемо певним станом душі. Коли приходить цей момент істини, цей стан стає очевидним для нас і для оточення.

Страшний Суд – це розкриття того самого потенціалу, який визрівав у людській душі впродовж усього минулого життя. Це не якесь зовнішнє засудження, це природне розкриття тієї самої сокровенної суті, яку людина виношувала у своїй душі упродовж усього свого життя. Саме тому цей суд праведний. Це суд не зовнішній, а суд найголовнішого, що є в нашій душі – стану любові або стану нелюбові. Хіба може людина, яка живе любов’ю, відмовити в допомозі, відмовити тому, хто потерпає від спраги, голоду, хто страждає, вимагає розради? Звичайно ж, ні.

І навпаки, той, хто живе тільки собою, той, у кого серце закрите для оточення, не бачить навколо себе всіх тих, хто вимагає в даний момент від нього допомоги і участі. Головне завдання, яке стоїть перед кожним вірним, особливо в дні Великого Посту – навчитися любові, навчитися долати нескінченне тяжіння власного егоцентризму, навчитися відкривати своє серце для інших, щоб колись так само і Христос зміг відкрити нам ворота Царства Небесного.

Автор: протоієрей Павло Великанов

Усе по темі: Неділя про Страшний суд