Про Страшний суд

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Нинішня неділя, за тиждень до Великого посту, дістала назву неділя про Страшний суд. Так вийшло, що передпостовий святковий час, який прийнятий у нас називати Масницею і який є спрадавна часом веселощів, співпадає з ще древнішим звичаєм Церкви – у цей час читати Євангеліє про Суд Божий і роздумувати про Суд.

Господь говорив, що Він прийшов не судити світ, а спасти його. І все-таки відтоді почався Суд над світом, але не лише над світом, а над кожним з нас, бо перед нашою совістю образ Христа Спасителя стоїть завжди, як живий суд. Бог не схожий на земного суддю. Він не судить і не засуджує нас нелюдяно, бездушно наслідуючи букву закону. Ні, до нас приходить Божа любов, приходить до усього роду людського і до кожного з нас. І тоді щось з нами відбувається – у кожної людини по-різному.

Коли вивергається вулкан, з вогнедишної гори викидається розжарене каміння, і лава тече, як вогонь, і от на її шляху річка. Вогненне розплавлене каміння потрапляє в річку, і там відбувається подоба вибуху і вся вода випаровується, іноді вмить. Подібно до того любов Божа, яка до нас до всіх йде, раптом потрапляє в бруд і в холод німої душі, і тоді відбувається вибух. Але не тому, що в Бога є лють або гнів (це є тільки в людини), а тому, що зустрілося чисте і нечисте, безгрішне і грішне – вони зустрілися, і здіймається буря.

Суд же почався з того часу, коли Господь призвав людей, коли Він усіх покликав у Своє Царство, а ми не пішли – через лінощі, по байдужості, по суєтності. Нам здавалося, що є щось важливіше, ніж Царство Боже, чим жити поряд з Богом, у Його любові і за Його заповідями. А Він казав: «Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф. 4:17). Він і зараз нам каже: «Покайтеся, наблизилося…» – а значить, нині «суд світу цьому».

Звичайно, ми могли б зараз згадати про минуле: як рушилися храми, як гинули цілі країни, бо вони відвернулися від Бога, порушили Божий закон. Але це далеко нас з вами відведе, і нам здаватиметься, що винні люди древні, скажімо, жителі Візантії. Адже яку дав їм Господь велику благодать: сонми подвижників, святих; тисячу років існувала ця Церква, ми називаємо її грецькою Церквою. І в неї був храм великий, присвячений Святий Софії, найбільший храм православного світу. Він стояв у центрі Константинополя, і приїжджали тисячі людей з усього світу, щоб подивитися на це диво.

Собор Святої Софії, Стамбул, Туреччина

І де тепер цей храм? Він був перетворений спочатку на мечеть, потім у музей – вже багато віків, майже п’ятсот років, він перестав бути християнським храмом. Це Суд Божий, він почався ще в давнину, за часів Старого Завіту; бо коли люди виявляються негідними, святині віднімаються і рушаться.

Нерідко запитують: чому Господь допускає стільки жахів і зла? От те, що ми бачили в наш час: жорстока тиранія, беззаконня, терор, вбивства, зради, табори, духовний занепад людей – Господь усе це знав і передбачав, і у Священному Писанні передбачено, куди приведе людей хибна дорога. Але люди все одно вступили на хибний шлях, – і от вони пожинають те, що посіяли. І це є Суд Божий. Повторюю, це не карний суд, не вирок, а той моральний порядок, який Господь створив для народів і для кожної людини. І ми знаємо, як багато страшного і гіркого сталося з людьми саме тому, що вони відвернулися від істинного шляху.

Але подумаємо про себе. Коли Господь каже: «Нині суд світу цьому», це означає, що кожному з нас цей суд дається. Його любов до нас приходить і каже: «Живи зі мною, працюй, радій, молися, дій у житті. Старша людина – допомагай, кому можеш, живи в молитві. Молода людина – доклади всіх своїх сил, щоб послужити людям, бо як сказав Господь наш Ісус: «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили». В молитві, в пізнанні Слова Божого, в любові до краси світу, краси життя людського, в множенні усього доброго у злому світі, усього світлого в темному світі – ми живемо поряд з Господом.

Так, ми часто відступаємо, опускаємо руки, пливемо за течією, і нам здається таке життя нормальним. Насправді, воно виявляється сірим, нудним. Врешті-решт гріховним, бо далекі ми від Бога, а раз далекі, означає суд над нами здійснився, і ми знесиліли, ослабли. І щодня в нас відбувається Суд Божий. Коли вибираємо, як поступити: піти направо чи наліво – це Суд Божий; коли прокидається в нас совість, – це Суд Божий; коли борг вимагає чинити так, як би нам не хотілося чинити, – це Суд Божий; і, нарешті, коли доводиться нам терпіти випробування, – це теж Суд Божий, благословенний, милостивий суд, бо Він хоче з нас викувати чад Божих і не залишити нас, у пилу тління, як вчорашню траву, як осіннє листя, як нікому не потрібне сміття придорожнє. Бо для Господа кожна душа дорога, Він хоче кожну душу вознести в Царство Боже вже тут, у житті, а ми опираємося цьому і продовжуємо жити сіро, нудно, в гріхах. І от ми зустрічаємося з Ним і хочемо втекти…

Я згадую слова блаженного Августина, який у своїй книзі «Сповідь» згадує, що коли він був ще язичником, але вже потягнувся до Бога усім серцем і молився так: «Врятуй, мене, Господи, врятуй мене – тільки не сьогодні, а завтра, а сьогодні я житиму як і раніше». От такі і ми всі. Нам зручно жити за інерцією, а життя коротке, і уявіть собі: от проб’є наш дзвін, настане наш Суд. Що нам думати про кінець світу, коли кінець нашого світу в нас при дверях, коли вже завтра нас можуть покликати? Усе відпаде, що нас притягало і радувало в житті: честолюбство, гордість, заздрість, метушня всяка житейська – усе це відійде, відлетить, як вітром здмухне, і залишимося ми голими перед Богом. Усе, що в душі зібрали, то і буде.

А що ми зібрали? Навіть думок хороших немає, а справ тим більше хороших немає… Як же ми можемо до Нього прийти, у нас і дороги до Нього немає – ми все розгубили впродовж життя. І, бачачи цю правду, відчуваючи суворий суд власної совісті, ми з вами сьогодні повинні молитися Господу про милосердя: «Боже, будь милостивий до нас, грішних. Не за нашими заслугами, не тому, що ми заробили своїми подвигами – які в нас подвиги? – а просто за милосердям Твоїм, Христос наш Спаситель, бо Ти нас прийшов врятувати, брудних, ледачих, себелюбних, вкритих пилом життя – до таких Ти зійшов». У нас є ікони Зішесття Спасителя в пекло. Так от, думається, що Він у пекло сходить завжди, у пекло нашого життя, нашої душі – для того, щоб нас усіх звідти витягнути. І в цьому єдине спасіння, як сказано в Псалмах: «Побачили всі кінці землі спасіння Бога нашого» (Пс. 97:3). Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Неділя про Страшний суд