Радість моя, Христос Воскрес!

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Христос воскрес!

«Але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; i будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі» (Діян. 1:8). Так закінчується сьогоднішнє святкове читання з Апостола, таке доручення дає і нам з вами воскреслий Спаситель, так Він визначає життєве завдання всякого християнина: бути Його свідком «аж до краю землі». І кожного з нас наздоганяє це питання: як свідчити? Що і як казати світу, що забув про Бога, якими словами сповістити людям, які втратили надію, про те, що «витре Бог усяку сльозу» (Одкр. 7:17)?

Сьогоднішня свята і святкова ніч, наскрізь пронизана радісним світлом, яке «в темряві світить» (Ін. 1:5), дає кожному з нас приголомшливий образ такого свідоцтва. Ті, хто живе через дві тисячі років після тих, хто на власні очі бачив воскреслого Господа, ніколи не ступали по Святій Землі, нині з тріумфуючою переконаністю засвідчують «місту і світу» те, чого хоч і не бачили тілесні очі їхні, проте з приголомшливою ясністю відкрилося усім, хто перебуває в храмі: Христос воскрес! Так обіцяний нам Дух Святий, Який «дише де хоче» (Ін. 3:8), Своїм Священним диханням торкнувся і наших грішних сердець! Сталося і з нами те приголомшливе прозріння, про яке Лука і Клеопа казали один одному, повертаючись в Єрусалим: «Чи ж не палало в нас серце наше, коли Він говорив нам у дорозі і коли пояснював нам Писання?» (Лк. 24:32).

У цю святу ніч палає і наше серце, нині і нас переповнює радість; що сьогодні навіть самих хитких, самих нетвердих у вірі покидають їх звичайні спокуси невіри, бо, як писав у Коринф апостол Павло: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння» (2Кор. 6:2). Приголомшеною душею і здивованими очима ми дійсно бачимо, як серед нічного мороку «світло в темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін. 1:5)! «Єдиними вустами і єдиним серцем» ми радісно сповідуємо, що воістину воскрес Христос! Істинність світла, сяючого в пітьмі, істинність воскресіння пречистої Плоті нашого Спасителя сьогодні стають нам, як ніколи, очевидними і достовірними.

Воскресіння Христове, Бартоломео Мурільйо

І ось це знання, що відкрилося нам, цю радість про Господа воскреслого нам належить пронести від сьогоднішнього Світлого Воскресіння Христового, по-перше, через своє життя, через належний нам простір і час, щоб і цей час, і цей простір виявилися наповненими пасхальною радістю, «впевненістю у невидимому» (див. Євр. 11:1), щасливим переконанням у свідомості нашого життя; а по-друге, цю пасхальну радість, виконуючи доручення Церкви, про яке і каже сьогоднішнє апостольське послання, нам необхідно донести до кожного, хто зустрінеться нам на нашому життєвому шляху. Бо «Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ» (Ін. 1:9), може діяти в цьому світі не інакше як через іншу людину.

Бог потребує благовісника! Бог потребує мене і тебе! Він потребує нас, тому і каже всім, хто хоче Його чути: «Отже, йдіть, навчайте всі народи» (Мф. 28:19). І якщо про те, що Бог створив світ може свідчити каміння і билинки, метелики і квіти, звірі польові і птахи небесні, і якщо «невидиме Його, вічна сила Його i Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі» (Рим. 1:20) і тому як би і не потребують інших доказів, то про воскресіння з мертвих можуть достовірно і переконливо говорити тільки віруючі і люблячі вуста людини! Тому і просить Господь Своїх учнів і апостолів бути Його свідками «аж до краю землі», тобто навіть до тих її меж, куди не може вже простягатися проповідь про Воскреслого, бо там, за краєм землі, у пітьмі непроглядній, немає вже більше нікого, хто міг би почути і прийняти проповідь про Вічне Життя, бо там – вічна смерть.

Але тут, на землі, серед людей, серед торжествуючого життя, «легкий тягар» (див. Мф. 11:30) проповіді про Воскресіння Господь поклав на нас грішних – грішних, але тих, хто все таки осмілився назватися Його учнями. І тепер тільки від нас залежить, чи буде заражений скепсисом світ із садистським задоволенням розколупувати рани гріха, що гнояться в наших душах, чи замре зачаровано, споглядаючи чудову красу Світла, що засяяло серед мороку недільної ночі з похмурого склепу біля підніжжя Голгофи. Від того, як нам вдасться зберегти у своїх душах сьогоднішню радість, залежатиме успішність або неуспішність нашої проповіді, бо ми, за словом нашого Спасителя, «сіль землі». «Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям» (Мф. 5:13).

Сяючий лик святого – краще свідоцтво Воскресіння нашого Спасителя! Але ж і кожен з нас, нехай не до кінця, нехай у свою міру, а все ж може нести цю благу звістку тому, хто поруч, тому, хто все ще сумнівається, тому, хто «заблукав у похмурому лісі» пристрастей і похоті своєї. Кожен з нас, хто переміг самого себе, нехай – у малому, може осмілитися хоч одного разу в житті сказати тому, хто поруч: «Радість моя, Христос воскрес»! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Пасха