Про Страшний суд

Усі попередні недільні дні, які нас готували до пісних тижнів покаяння, звертають особливу увагу на нескінченне милосердя Боже! І притча про блудного сина, яку ми згадували тиждень тому, і притча про виправданого митаря, який покаянням отримав у Господа прощення, і все те, що в Євангелії досі читалося, – зміцнює нашу надію, захищає нас від смутку, нагадуючи, що невичерпна глибина Божого всепрощення.

Але сьогодні Церква говорить нам і про інше: про правду Божу, про Суд Божий. Бо любов Господня не перекреслює правди Божої. Всякий прояв зла, всякий прояв неправди у світі ображає Божественну правду, але не так, як ображається людина. Коли ми читаємо в Писанні як би незрозумілі і дивні для нас слова – “гнів Божий”, не треба думати, що це гнів, подібний до гніву знервованої людини, яка розсердилася; не треба думати, що тут є щось спільне з нашим злом, з нашими гріхами, з нашими пристрастями.

Гнів Божий – це несумісність чистоти, світла і правди Божої з нашою пітьмою! Коли вивергається вулкан, він викидає із себе тонни розплавленого каміння і металу, уся ця лава тече, як вогонь, донизу, і якщо вона досягає невеликого озера чи перетинає річку, – в одну мить, як вибух, уся вода, стикаючись з цією розжареною лавою, випаровується і злітає вгору. Це відбувається через те, що вона зіткнулася із самим вогнем, який тут же її перетворив на пару! Подібно до цього і правда Божа, коли Господь торкається світу, не може залишатися в спокої. Ось це і називається “Гнів Божий”. Як би певний вибух відбувається при зустрічі нашої пітьми і нашої неправди з Божим світлом. Саме тому Господь будучи на землі приховав від нас Свою силу.

У Священному Писанні є чудове місце: коли народ ізраїльський йде пустелею, Господь каже: “Я йду далеко від їх”, тобто супроводжуючи їх, “щоб Мені не винищити їх усіх!” Чому? Бо Господь є “вогонь, який усе спалює”. І людська негідність поряд з Ним перетворюється на дим і на пару. Жодна крапля зла, скоєна у світі від початку історії роду людського, не може бути перекреслена і згладжена. Усе є повстання проти Бога! Як каже нам Писання, “кров убитих волає до Неба і всяке зло волає до Неба!” (див. Буття 4:10).

І тепер давайте уявимо, скільки такого зла коїлося на протязі не лише нашої пам’яті, а за всі віки, коли жили наші діди і прадіди, за всі тисячі років життя людства. Скільки було пролито сліз, крові, скільки було скоєно несправедливостей і зла! Якби кожен гріх був би з малу піщинку, то піднялася б неозора очима хмара піску, що закрила б саме небо! І як ви думаєте, хіба може правда Божа залишитися до цього байдужою?

Скільки було жахливого скоєно за весь час. А скільки коїться зараз усіляких злочинів по всій земній кулі! І ви думаєте, що Господь на це все дивиться байдуже? Ні, ми знаємо, що Він є Бог правди і що кожне зло є виклик Йому! Якби Він наблизився і відвідав цей світ, в одну мить ми всі були б винищені, бо ми негідні тих дарів, які Господь нам дав.

Але Він хоче, щоб ми знайшли вірний шлях, щоб ми все-таки опам’яталися, щоб рід людський отримав час для покаяння, щоб кожен з нас зміг знайти дорогу до порятунку. От для цього Він сам приходить на землю, для цього Він сам залишається на землі і разом з тими, хто страждає, страждає сьогодні, як Він страждав тоді на Голгофі.

Коли Він прийшов, Він сказав: “Нині суд світові цьому” (Ін. 12:31). Значить, коли Його істина, Його вчення, Його Божественна Особа з’явилися перед людьми, вже настав Суд для людей. Бо вони повинні були вибирати між правдою Божою і власними гріхами, своїм самовдоволенням, суєтністю, гордістю і багато чим іншим, що людину відриває і відволікає від Бога.

Найбільший і найстрашніший Суд почався того дня, коли Господь з’явився перед народом і сказав їм Свої перші слова: “Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне” (Мф. 4:17). Це і є початок Суду. І він триває і звершується над кожним з нас. Коли ми виявляємося перед лицем небезпеки, випробувань, вибору, труднощів, хвороби, лиха – це і є наш Суд, він вже наступив. І Господь у цей час стоїть і чекає, як ми поступимо: чи підемо ми до Нього чи відійдемо назад.

Він – Страшний суд, бо тут усе наше зважується, усе наше життя: чи вартує воно того, щоб дійсно називати його життям, або все це було марно. Велике випробування. І нехай Всемилостивий Господь допоможе кожному з нас гідно пройти його. Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Неділя про Страшний суд