Бути святим

У першу неділю після Зіслання Святого Духа, неділю всіх Святих, Церква у Євангельському читанні на Святій Літургії пропонує до роздумів слова Господа про визнання Його перед людьми та зречення всього заради Нього (Мф. 10:32-33,37-38; 19:27-30). У неділю, яке безпосередньо слідує після свята Сходження Святого Духа, святкуємо пам’ять всіх Святих, тобто тих, які у всі часи і в усіх народах зуміли прийняти дар Духа і принести гідні плоди. Євангельське читання власне пояснює, що означає бути святим. Це означає визнавати Бога перед людьми, любити Його понад батька-матір, брата-сестру, сина-дочку, чоловіка-дружину, брати на себе хрест свій.

Багатьом із нас може видатися, що ми без жодних вагань визнаємо Бога перед людьми, адже ходимо до церкви, про що усім може бути відомо. І це добре. Але чи вміємо ми визнавати Його тоді, коли послух Його заповідям ставить нас у смішне становище перед людьми чи робить нас неприйнятними для світу чи загрожує нам погордою і відкиненням? Чи визнаємо Його тоді, коли потрібно не дати хабар і не взяти його з причини сповідування віри в Ісуса Христа? Чи визнаємо Його тоді, коли потрібно зберегти дошлюбну чистоту чи свою сім’ю? Чи визнаємо Його в різних обставинах, коли важко сказати: «Я не робитиму цього чи іншого, тому що вірю в Ісуса Христа»?

Нам може також видаватися, що наша любов до Бога стоїть на належному місці. Таким місцем є лише перше. Але якщо ми готові знехтувати Божими заповідями з любові до рідних, то як же ж Бог може займати перше місце? Класичним прикладом такого знехтування є невимушений підробіток по неділях, щоб «дати дітям усе необхідне». Або ж давання коштів на той самий хабар, щоб дитина могла здати сесію в навчальному закладі або уникнути військової служби. Таких класичних прикладів чимало. Але чи справді Бог тоді займає перше місце? Не обманюймо себе, що ми вимушені чинити так чи інакше. Бог знає серця і знає нашу любов до Нього.

Недостойним Бога є також той, хто не бере свого хреста і не йде слідом за Ним, тобто той, хто не приймає терпеливо страждання у своєму житті, а йде слідом за світом у постійному пошуку невловимого земного щастя.

Що будемо за те мати, якщо підемо за Христом? У сто раз більше одержимо, ніж те, що залишили задля Бога, а окрім того знайдемо Царство і життя вічне як свою спадщину. Багато хто може скептично оцінити це твердження Ісуса, адже, скаже він, де ті обіцяні блага, які мали б отримати ті, які все залишили задля Бога? Хіба духовенство, монахи чи Христолюбиві миряни мають у сто раз більше благ, ніж ті блага, які довелось їм залишити? Виглядає, що так не є. Але ж чи Бог мислить людськими мірками, коли воздає людині нагороду? Чи мир не є благом у сто раз більшим, ніж поле? Чи любов до Бога не є в сто раз більш захоплюючою, ніж любов до людини? Чи радість не є благом у сто раз більшим, ніж майно? Чи правдиве щастя не є в сто раз реальнішим, ніж оманна гонитва за неіснуючим матеріальним щастям? Чи вічне життя не є просто більшим, ніж теперішнє?

Господь кличе кожного з нас бути святим, бути свідком Його Самого, бути тим, хто унаслідує обіцяні блага в повноті.

Автор: Марія Ярема

Усе по темі: Неділя Всіх Святих