Про християнське життя

У дев’яти заповідях Блаженства (Мф. 5:3-12), Ісус Христос накреслив шлях духовного оновлення. Цей шлях полягає в упокорюванні, покаянні, лагідності, прагненні до праведного життя, у справах милосердя, чистоті сердечній, збереженні миру і стоянні у вірі. Словами – “Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне” (Мф.5:3) – Христос закликає людину до упокорювання – визнання своєї гріховності і духовної слабкості. Упокорювання служить початком або фундаментом для виправлення людини. Від упокорювання походить покаяння – скорбота про свої недоліки; але “Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться” (Мф. 5:4) – отримають прощення і заспокоєння совісті. Набувши миру в душі, людина сама стає миролюбною, лагідною: “Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю” (Мф. 5:5), – отримають те, що в них відбирають люди хижі і агресивні. Очистившись покаянням, людина починає сумувати про чесноти і праведність: “Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться” (Мф. 5:6), тобто, з Божою допомогою, досягнуть її. Відчувши на собі велику милість Божу, людина починає відчувати співчуття і до інших людей: “Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть” (Мф. 5:7). Милосердний очищається від гріховної прихильності до матеріальних предметів і в нього, як у чисту воду тихого озера, проникає Божественне світло: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Мф. 5:8). Це світло дає людині потрібну мудрість для духовного напоумлення інших людей, для примирення їх із самими собою, з ближніми і з Богом: “Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться” (Мф. 5:9). Грішний світ не може терпіти справжньої праведності, він з ненавистю повстає проти її носіїв. Але не потрібно тужити: “Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне” (Мф. 5:10).

Далі в Нагорній проповіді (Євангеліє від Матфея 5-7 розділи) Господь учить не мститися, позбуватися почуття злості, бути цнотливими, вірними своєму слову, прощати ворогів, прагнути до справжньої праведності, яка міститься в людському серці; пояснює, як потрібно подавати милостиню, молитися і постити, щоб ці справи були угодні Богові. Далі закликає до збирання скарбів на небі і надії на Бога; учить не засуджувати ближніх, бути постійними в добрих справах.

Господь учить не прив’язуватися до земних благ, бо: “Яка користь людині, коли вона придбає весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?” (Мк. 8:36,37). Адже людина, яка прагне до збагачення, далека від Бога, бо – “де скарб ваш, там і серце ваше буде” (Лк. 12:34). Знаходитись у благодатному спілкуванні з Богом – це вище благо для людини, тому Христос закликає: “Краще шукайте Царства Божого, а те все (решта) додасться вам” (Лк. 12:31). Говорячи про духовну цінність Царства Божого, Ісус Христос в одній із притч уподібнив його перлині, заради якої мудрий купець продав усе, що мав, і купив її (Мф. 13:44-46).

Спасіння души має бути головною турботою людини. Шлях духовного оновлення буває важким, тому: “Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх” (Мф. 7:13,14). Неминучу скорботу християнин повинен приймати без нарікання, як свій життєвий хрест: “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною” (Мф. 16:24). По суті, “Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мф. 11:12). Для напоумлення і зміцнення необхідно закликати Бога на допомогу: “Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічнаТерпінням вашим спасайте душі ваші” (Мк. 14:38; Лк. 21:19).

Прийшовши у світ унаслідок Своєї безмежної любові до нас, Син Божий учив Своїх послідовників покладати любов в основу життя, кажучи: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки“. “Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас” (Мф. 22:37-40; Ін. 15:12). Любов до ближніх виявляється через справи милосердя: “Милости хочу, а не жертви” (Мф. 9:13).

Говорячи про хрест, про скорботу і про вузький шлях, Христос підбадьорює нас обіцянкою Своєї допомоги: “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий” (Мф. 11: 28-30). Як заповіді блаженства, так і все вчення Спасителя пройняте вірою в перемогу добра і духом радості: “Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах” (Мф. 5:12). “Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку” (Мф. 28:20) – і обіцяє, кожен, хто вірує в Нього, не загине, але наслідує життя вічне (див. Ін. 3:15).