Адамове вигнання

Вигнання з раю, Джеймс Тіссо

Остання неділя перед Великим постом присвячується вигнанню з Раю прабатьків, Адама і Єви, коли сталася страшна катастрофічна подія гріхопадіння. Людина відпала від Бога.

Господь створив Адама, як і кожного з нас, за Своїм образом і подобою. Образом своїм ми покликані виявляти Бога. Нам дарували Божественні властивості, все те, що Господь має, як Свої вічні блаженні якості: любов, свобода, творчість, милосердя, всемогутність, всезнання, безсмертя… це нескінченно можна перераховувати, це навіть те, чого ми не знаємо, бо ніколи не пізнаємо всієї повноти Божественних якостей. Але проте все Своє, відоме і невідоме, Господь у нас відобразив, усе Своє нам дарував, і тому кожна людина дивним чином несе в собі повноту Божественних якостей, які в Богу вічні, а в нас є Його Даром.

А ще Господь дарував людині при створенні – подобу. Це означає, що дивні Божественні властивості дані людині як певне насіння, як сила, яку вона зобов’язана в собі розвинути, наслідуючи Бога, поглядаючи на Нього, навчаючись у Нього, виконуючи Його заповіді і тим самим розкриваючи в собі Божественні якості. Бо образ Божий стає в нас очевидним тільки тоді, коли в нас починає розвиватися Його подоба, коли ми здійснюємо її своєю волею і своєю свободою.

І от сталося гріхопадіння. Образ Божий у людині був спотворений, а подоби Божої людина позбулася, бо пішла в абсолютно протилежному напрямі, зрадила Бога, не захотіла бути на Нього схожою. Коли сатана пропонував скуштувати заборонений плід, він це і пропонував – відвернутися від Бога і залишитися самим по собі.

Ви будете, як боги, – сказав сатана, спокушаючи Єву, – ви самі розумітимете, що таке добро і зло. І людина із власної волі відмовилася бути схожою на свого Отця, позбулася своєї подоби і була вигнана з Раю, з того місця, де мала всі можливості стати дитям Божим, по-справжньому зріднитися з Ним.

Вигнання Адама і Єви з раю, Гюстав Доре

Вигнання з Раю Церква згадує перед початком Великого посту, як плач Адамів. Це плач того, хто позбавлений найголовнішого свого скарбу – бути схожим на Бога. З особливою силою звучать цього дня євангельські слова: «Де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6:21). Вступаючи в піст, ми йдемо на пошук цього скарбу. Якщо ми серйозно назвали себе християнами, якщо для нас слово «християнин» є не просто ідентифікацією серед світу, а нашим головним ім’ям у цьому світі, то тоді ми повинні знайти в собі все те, що робить нас схожими на Бога. Великий піст для нас – це велика радість, це той самий період, коли кожен з нас з радістю і любов’ю спрямовується на пошуки самого себе: себе втраченого, вигнаного, знівеченого і спотвореного своєю власною волею, але, проте, не загиблого, бо все те, чому Господь дарував життя, не загине.

Той, хто вірить у Бога – має вічне життя. Господь Сам став Людиною, став схожим на нас саме для того, щоб ми зрозуміли, як нам стати схожими на Бога. Апостол Павло говорить, що в нас усі почуття повинні стати такими, як у Христі: ми повинні мислити, як Христос, бачити, як Христос, чути, як Христос, говорити, як Христос.

Часто мене запитують, як постити, чого їсти, чого не їсти… Та яка різниця! Якщо ми вступимо в піст і будемо просто чогось не їсти, чогось не пити і не дивитися, але весь час думати: ну коли ж кінчиться цей піст, щоб нам нарешті скуштувати звичної земної їжі, насолодитися земною красою, – тоді піст абсолютно безглуздий, бо він не міняє нас, не наближає до Бога, не робить нас схожими на Нього. Хіба річ у тому, що їсти, а чого не їсти… Головне, щоб ми зрозуміли, що наша їжа – це Христос, і до цієї їжі прагнули б найбільше, щоб вона нас освячувала, щоб ми молилися, як Амвросій Медіоланський, кажучи: Господи, зціли мою недугу, щоб окрім Тебе я не бачив у цьому світі ніякої іншої краси.

Так от, вступаючи в сьогоднішній піст, давайте, докладемо всіх сил своєї душі, щоб навчитися наслідувати Христа, щоб вирватися з полону, який примушує нас працювати гріху, працювати світу, дивуватися з його краси, увесь час обертатися туди, де нас закликають бути вільними від Бога, від любові до Нього, від наслідування Йому. І тоді цей піст обов’язково нас змінить, зробить справжніми християнами не за назвою, а за сенсом, щоб ми дивилися на світ іншими очима і бачили, що наша краса – це Христос, наше життя – це Христос, наша їжа – це Христос, наше пиття – це Христос, повітря, яким ми дихаємо, – це Христос. Амінь.

Автор: протоієрей Алексій Умінський

Усе по темі: Адамове вигнання