Зіслання Святого Духа на апостолів

Зішесття Святого Духа, Хуан Баутіста Майно

«Ріки води живої» (Ін. 7:37-38) – саме про них нагадує нам перша ж молитва, якою розпочинаються в ці дні після довгої перерви всі наші приватні і спільні богослужіння – молитва «Царю Небесний». Вона нагадує нам про живлющу силу, завжди присутню в Церкві. Справді, вона подібна до живої, тобто джерельної проточної води, якою не тільки зрошується земля і напуваються люди довкола. Ця вода дає нам життя. Вона зрощує в нашому єстві те, що, може, було давно заховане в ньому.

Кожен із нас є Божим творінням, у кожного з нас вкладені образ і подоба Божі. Але треба було живої води, щоб вони почали проростати в Церкві. Цей образ живої води вказує нам на вічний рух Церкви, рух до спасіння, який, почавшись у той день П’ятдесятниці, коли на апостолів злилася благодатна сила Святого Духа, не припиняється і досі. І будь-яка спроба зупинитися, перепочити завжди закінчується небезпечними явищами в життя самої Церкви: стагнацією, апатичним животінням, яке суперечить покликанню Церкви. Вона завжди має йти попереду і вести Божий люд до спасіння.

Саме тому Церква завжди лишається наймодернішою, найсучаснішою з усіх інституцій. Це не означає, що вона повинна легковажно підхоплювати сучасну моду і говорити тією мовою, якою розмовляють телевізійні диктори чи поп-зірки. Ні! Церква несе в собі багатющу християнську традицію, спирається на неї, але не прив’язана до минулого через цю традицію. Навпаки, багатство нашого минулого відкриває перед нами перспективу майбутнього. Бо це майбутнє живе вже в самій Церкві. Христос окреслює нам її як пролог Небесного Царства на землі. Ці слова повторюватимуть Отці Церкви, кожен із котрих намагатиметься розкрити для себе цю вічну таємницю і відкрити її для нас. Але таємниця завжди лишається нерозгаданою – на те вона й таємниця.

У кожній із таємниць має бути щось таке, незбагненне для людського раціонального єства, що ми прочитуємо протягом свого життя не розумом, а емоціями, прочитуємо нашим серцем, душею, яка відгукується на поклик Святого Духа. Церква несе в собі загадку і кличе нас до загадки – кличе нас до віри. Бо таємниця віри є вищою формою пізнання довколишньої дійсности.

Часто ми не можемо зрозуміти того, що діється в церкві на богослужінні. Ми не можемо зрозуміти до кінця вчення про триіпостасність Бога. Ми не можемо пояснити, що ж саме діється з нами в мить, коли відпускаються нам провини або коли ми приймаємо Святе Причастя. Ми входимо в сферу сакрального, таємничого, таїнственного. І саме тоді відчуваємо, як повів Святого Духа огортає і нас Своїм теплим диханням, відчуваємо, як і ми входимо в струмінь живої води, що тече завдяки Церкві і через Церкву.

У цей день – день спомину про зіслання Святого Духа на апостолів – ми не тільки згадуємо подію минулого, коли в день старозавітньої П’ятдесятниці натовпи прочан зібралися в Єрусалимі, а на жменьку загублених поміж ними Христових учнів, апостолів, зійшла благодать Святого Духа. Хоча саме ця подія стала основою для встановлення нинішнього свята, вона є тільки ключем до прочитання нами власної місії в Церкві, своїх стосунків із нею. Не випадково невдовзі після цього свята почнеться особливий, Апостольський піст, присвячений не подіям із життя Спасителя чи Матері Божої, а нашому самопізнанню як спільноти, пізнанню себе і свого місця в Церкві. Бо саме ці кілька тижнів ведуть нас до дня святих первоверховних апостолів Петра і Павла і допомагають нам поміркувати, помолитися, відчути свою власну роль у перспективі спасіння.

Ця роль визначається Христовими словами про живу воду і про сяйво, яке має осявати життя довкола нас, і носіями якого покликані бути і ми з вами, особливо в кризові часи, які переживає суспільство. Коли, здається, так мало світла і так мало живої води можемо дістати із засобів масової інформації, з промов політиків і світу довкола нас, ми маємо ставати в цьому світі джерелом живої води. Ми маємо шукати в собі талант відкривати правду Христову через уприявнення Церкви в суспільному житті.

І саме тому цей день є радісним, обнадійливим днем, який не тільки є викликом до нас, але й відкриває перед нами важливу апостольську місію кожного християнина, навіть найбільш слабкого, найбільш боязкого. Бо сила, що з’являється в цей день у Церкві, є силою і кожного з нас. І заглиблення в молитві до присутнього в Церкві її Небесного Глави, Самого Спасителя Ісуса Христа, є водночас нашим переживанням. Переживанням розкриття через Церкву сили Небесного Отця, Який все створив і всім керує. А водночас – відкриттям благодатної живлющої дії Святого Духа, Який, ніби жива вода, завжди струменить через Церкву, напоюючи спрагле суспільство Своєю силою. Амінь.

3 червня 2012 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: День Святої Трійці