Випробування нашої віри

Смерть близької людини завжди є випробовуванням для будь-кого. Прийнято вважати, що віруючій людині в якійсь мірі легше пережити втрату, ніж невіруючій, адже віруюча людина знає (принаймні має знати), що Христос переміг смерть, і всі люди, які вірують у Нього, потрапляють у світ, який набагато кращий за світ, в якому ми живемо. Варто лише пригадати: “Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його” (1Кор. 2:9). Та й Сам Христос стверджував: “Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі” (Лк. 20:38). І всі ніби з цими словами погоджуються. Доки не гряне біда. А тоді… стає зрозумілим, що людям однаково важко переносити втрату близьких: вірять вони чи ні…

А може справа все-таки в тому, що люди досить часто, поки в них усе гаразд, вважають себе віруючими, а коли їх особисто спіткає біда, стає зрозуміло, що це була не віра, а щось інше…

Взагалі, мета цієї збірки, спонукати читача за­думатись над тим, чи є він віруючим, чи лише вважає себе таким. А тема смерті вибрана через те, що саме втрата близьких стає випробовуванням нашої віри.

ЗМІСТ

Замість передмови »

Замість передмови

Смерть близьких. Так, саме це часто стає випробуванням нашої віри. Добре вірити в Бога, коли ти і твої близькі здорові, щасливі, у вас усе гаразд. А коли все руйнується, коли смерть забирає найдорожче – наших близьких? Втім, досить часто завдяки смерті ми починаємо розуміти, що наші близькі є найбільшою коштовністю нашого життя, але буває занадто пізно… Здається, до цього вже додати нічого, та й не варто.

Післямова (або приклад істинної віри):

Додаток: Про чуже страждання – Олександр Ткаченко