Залежність віри від волі

Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною”  (Одкр. 3:20). Ці слова Спасителя свідчать про те, що Бог кожній людині пропонує дар віри. Але людина вільна прийняти чи відкинути Божий дар.

Господь шкодує тих людей, які сумніваються не із завзятості, але унаслідок слабкості своїх душевних сил, недосвідченості. Людям, які шукають істину і страждають від свого маловір’я, Господь допомагає набути віри. Так, наприклад, Господь Ісус Христос пошкодував зневіреного батька біснуватого отрока, що вигукнув: “Господи! Допоможи моєму невірству” і зцілив його хворого сина. (Мк. 9:24). Пошкодував і ап. Петра, який, злякавшись бурі, почав тонути. Давши ап. Петру руку, Господь злегка докорив йому, сказавши: “Маловіре! Чого ти засумнівався?” (Мф. 14:31). Не відкинув Господь і “маловірного” Фому, який побажав особисто переконатися в диві воскресіння. Проте Господь, удостоївши Фому Своїм явленням, не похвалив його за те, що він повірив, отримавши речовий доказ воскресіння, але сказав Фомі: “Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували” (Ін. 20:29). Іншими словами, віра, заснована на зовнішньому досвіді, має малу ціну; вона, власне, і не віра, а звичайне знання. Справжня віра народжується з внутрішнього досвіду, вона вимагає чуйності, духовного підйому і тому заслуговує на похвалу.

Але повну протилежність такої віри ми бачимо в юдейських книжниках і фарисеях часів Христових. Вони наполегливо не хотіли повірити в Ісуса Христа, як у Богом посланого Месію. Ні виконання на Христі древніх пророцтв, ні Його безліч чудес і воскресіння померлих, ні знамення в природі і навіть диво воскресіння Христового не поколивали їх невіри. Навпаки, з кожним новим дивом Христовим, вони все більше озлоблялися і ворогували проти Нього.

Таким чином, якщо навіть Христос не міг збудити віру в тих, хто не хотів вірити, то чи дивно, що і в наш час існують свідомі і наполегливі безбожники? Вони стверджують, що не вірять, бо не бачать чудес. Але справжня причина їх невіри полягає не у відсутності чудес, які щодня здійснюються, але в негативному напрямі їх волі. Вони просто не хочуть, щоб Бог існував.

Проблема невіри тісно пов’язана з гріховною зіпсутістю людської природи. Річ у тому, що віра зобов’язує людину до певного способу життя. Вона стримує її пожадливість, закликає долати егоїзм, жити стримано, робити добро, навіть жертвувати собою. Коли ж людина своїм пристрастям віддає перевагу над волею Божою, своє благо ставить вище за благо ближнього, то вона всіма способами відкидатиме всі аргументи на користь віри. На злу волю, як головну причину невіри, вказав Спаситель, кажучи: “Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі. А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі” (Ін. 3:20-21).

Але якщо людина владна пригнічувати в собі віру, то вона здатна і посилювати її. Звертаючись знову до Євангелія, ми знаходимо в ньому чудові приклади палкої віри, наприклад – у римського сотника, хананеянки, кровоточивої жінки, ієрихонських сліпих і в багатьох інших. Господь закликав Своїх слухачів наслідувати віру цих людей. Отже, у нашій владі знаходиться можливість, за Божою допомогою, зібрати і направити свої духовні сили до того, щоб сильніше вірити. Віра, як і все добре, вимагає зусилля. От чому за неї обіцяється нагорода: “Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений” (Мк. 16:16).