Віра Марії і Хрест

Діва Марія чекала до останнього моменту, що от щось станеться, що Господь втрутиться, що страта буде зупинена, що гряне грім з неба, але нічого не сталося: небо мовчало, тільки сонце затьмарилось. А Вона стояла біля Хреста, і тільки один Іоанн був з Нею і кілька жінок, а всі Його вірні учні розбіглися в страху .

От коли Вона могла піддатись сумнівам. Правда чи неправда те, що було передбачене? Що відбувається? Замість трону – публічна, ганебна страта. І до останнього Його видиху Вона, можливо, сподівалася, коли стояла і плакала в жаху біля Хреста. Але коли, побачивши Її, Він промовив, вказуючи очима на Іоанна, юного учня: “Ось Твій син тепер”, – Вона зрозуміла, що Він з Нею прощається, що більше не буде в Неї Сина, що Він доручає Її турботам іншої людини…

Значить, не гряне грім, значить, зараз, тут, на цьому місці Він помре, і дійсно, через короткий час Вона побачила Його обличчя блідим, із закритими очима, мертвим. Де воно, царство? Де обіцяне? Ще раз, вже останнього разу Їй був завданий найтяжчий удар. Що Вона могла тоді думати?

Вона могла згадати, що ангел з’являвся Їй більше 30 років тому і обіцяв, але обіцяне не виконалося, що були пророцтва, але і вони не збулися, і нічого не залишилося, окрім зради, страху, бруду, крові та смерті. І от тут Вона випила свою чашу до кінця.

Тому багато хто і каже, що разом з Господом як би серцем була розіп’ята і Його Мати. Усе Її життя з того моменту, коли Вона була покликана стати Матір’ю Господа, було Хресним Шляхом.

Нехай, щоб через усі спокуси і жорстокі випробування ми зберегли віру, як зберегла її Вона на Голгофі і біля могили власного Сина.

Ми часто стоїмо біля могил не лише своїх рідних і близьких, але і біля могил своїх надій, своїх сподівань. Багато що доводиться нам ховати, і тоді настає час смутку, маловір’я і відчаю. Але якщо ми згадаємо про віру Діви Марії, яка попри все зберегла її, то приклад Діви Марії допоможе нам сповнитися сил.

Протоієрей Олександр Мень