Неділя 23-тя по П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри!

Минулого (2010) року, коли ми із братчиками опинилися в селі на Сумщині, то почули, що там люди бояться ходити до лісу косити траву, бо пішли чутки, що в лісі з’явилося дуже багато змій. Подібне я чув торік кілька разів по цілій Україні. Це наша звичайна реакція: коли ми чуємо про змію або, тим більше, бачимо десь її в лісі, то стараємося обійти це місце подалі, сахаємося від нього, боїмося до нього наближатися. Але є категорія людей, які займаються тим, що полюють на змій, постачають їх до серпентарію, де виготовляють зміїну отруту для фармацевтичного виробництва. Змієлови знають про небезпеку укусу змії більше, ніж ми з вами, бо вони зустрічалися з цим. Може, хтось із них переживав небезпечні наслідки цього поранення. Але вони знають потрібність їхньої роботи і вміють подолати свій страх – подолати, щоб мати справу із тваринами небезпечними, але по-своєму корисними.

Зцілення гадаринського біснуватого, Джеймс Тіссо

Здавалося, в епізоді зі зміями немає нічого спільного з тим, що ми зустрічаємо далеко в Палестині, на березі Генісаретського озера (Лк. 8:26-39). Але насправді одна спільність є. Демони оперують тією самою зброєю, якою відлякують нас плазуни: вони намагаються вселити в людину страх. Саме таким панічним настроєм вони намагаються паралізувати волю людини, переконати її у своїй всесильності, непереможності, в тому, що немає ніякої можливости людині встояти проти бісівської спокуси, захиститися від опанування бісами.

Христос приходить на гадаринський берег Генісаретського озера не тільки тому, що Його ведуть туди справи євангельської проповіді. Очевидно, що Він не міг не чути про біснуватого, який наводив жах на всіх у цій околиці. Власне, не він сам, але ті міріяди бісів, які називають себе «легіоном», щоб показати свою численність. Вселившись у нещасного чоловіка, біси намагаються показати свою всесильність, застрахати, відлякати всіх, хто живе довкола. І навіть місце для опанованого ними чоловіка вони обирають таке, як і змії, аби вони відлякували людину: гроби-печери, в яких ховали померлих у Палестині. Христос же сміливо йде назустріч біснуватому не тільки тому, що Він – Божий Син і Йому немає чого лякатися небезпеки опанування бісами. Ні. Він іде, щоб захистити нас усіх від небезпеки страху. Він іде, щоб нас зробити мужніми. І одним Своїм словом Він звільняє біснуватого від опанування темними силами, показуючи незмірну вищість Творця над творінням, навіть таким зіпсованим, зрадливим творінням, яким стали ангели, що, ведені гординею, виступили проти Бога і перетворилися на духів зла й темряви.

Темрява боїться світла. Вона лякає нас так само, як змії. Як біси. Дитиною ми боїмося темної кімнати, а дорослою людиною – темних провулків у місті, намагаємося обминати їх. Ми не виходимо ввечері з дому, коли чуємо про пограбування, про бандитські напади на вулицях. Але коли ми опиняємося в країні, де вулиці яскраво освітлені і ввечері, ми позбуваємося страху ночі і темряви, бо нас веде за собою світло. Яскраві ілюмінації підносять нас на дусі, надають нам мужности в простуванні незнайомим вуличками. І ми сміливо йдемо чужим містом, роззираючись навсебіч і милуючись нічною панорамою. Світло робить нас сміливими.

Христос вчить нас володіти силою світла, пам’ятати, що Він є світлом для світу. І, остерігаючись небезпеки, Він навчає нас не тікати від неї панічно, не ховатися від темряви і зла. Христос спонукає нас бути сміливими в простуванні через життя. Він вчить нас вдаватися до Нього за допомогою і завжди нести з собою світло віри.

Пригадаймо-но обставини, коли ми зазнавали небезпечних спокус, коли цим спокусам вдавалося нами оволодіти. Тоді, коли ми втрачали відчуття присутности Христа, коли ми ховали на якийсь час Його світло. Може, так, як наївна Солоха із повісти Гоголя ховала ікону, коли приймала біса в себе в хаті, – пригадуєте цей епізод із екранізації «Ночі перед Різдвом». Ми також часом хочемо допустити в своє життя дрібочку темряви, попри її небезпеку. Ми нібито хочемо звільнитися від напруження, коли ховаємося від Христа: лінуємося помолитися, піти до церкви, уникаємо посту. Ми ховаємося від світла, коли хочемо повести себе вільніше, трактуючи християнську мораль як тягар, як сукупність обмежень.

І саме тоді чигає на нас небезпека! Бо вже через оцю спокусливу думку і входить диявол у нашу свідомість. Саме він навіває нам і всьому світові, всій сучасній цивілізації спотворений образ християнина як людини упокореної, зв’язаної розмаїтими умовностями, дивними архаїчними правилами. Ми забуваємо, коли чуємо підшепти диявола, що насправді поради Євангелія даються не для того, аби зв’язати нас тенетами закону. Ні. Христос приходить звільнити нас. І Його поради, дані нам через євангелистів, через мудрість Церкви і благодатну присутність діяння Святого Духа, покликані підказати нам, як слід сміливо простувати крізь темряву, несучи в собі світло. Як не боятися отруйних змій, пильнуючи себе від небезпеки, але не сахаючись від неї в паніці.

Христос вчить нас бути з Ним, щоб бути вільними в своєму життєвому русі. Він вчить нас не боятися. І цей сьогоднішній приклад – доказ того. Насправді той, хто вселяв жах людям довкола, виявляється вільним, а біси виставляються на посміховисько, бо вселяються в зневажуваних на Близькому Сході свиней і гинуть у хвилях Генісаретського озера (Лк. 8:33).

Це – натхненний приклад для кожного з нас. Бо часто нашу ініціятиву, наш життєвий пошук паралізує страх. І найабсурдніший з усіх страхів – страх бути праведним, страх відрізнятися від тих, хто живе за законами князя цього світу.

Євангельський епізод навчає нас не боятися. Бути з Христом – означає бути у світлі. І саме через це ми звільняємося від небезпечної влади страху, влади пітьми. Цією дорогою сміливих провадить нас Господь у сяйві євангельського світла. Амінь.

20 листопада 2011 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: 23 неділя після П’ятидесятниці