Проста відповідь

Дорогі брати і сестри!

Кожен, кому доводилося спинатися на гору, знає, як важко долати першу половину дороги. І як зате легко і приємно, озирнувшись довкола і побачивши відстані, недосяжні зорові тоді, коли стоїмо на рівнині, потім спускатися, зберігаючи переживання радости простору, додолу в повсякдення життя.

Ми перейшли на цьому тижні через рубіж Великого посту. Вклоняючись перед Чесним Хрестом Господнім, ми ніби здіймалися на гору. І ось почався спуск додолу. Ми побачили те, що чекає на нас попереду, саме тоді, коли прославляли Христове воскресіння, схиляючись до землі перед Його стражданнями. «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо» (Тропар Хреста), – співали ми протягом цього тижня.

І ось ми вже починаємо другий етап дороги Великого посту. Ми наближаємося до часу переживання страждань Господніх. І, озирнувшись назад, зосереджуємося на собі. Не тільки на своєму минулому досвіді, але й на тому, що встигли відкрити за цей час, що стало дарунком для нас від Бога за те, що ми взяли на себе цей хрест – подвиг Великого посту.

А відкриття ці далеко не завжди приємні. Ми побачили і свою схильність до байдужости, до втечі від труднощів. Побачили, як важко нам зберігати спокій, яку ненависть викликають у нас раптом люди і події, до яких ми мали б ставитися принаймні байдуже. Відчули в собі брак любови – ту найстрашнішу хворобу, яка робить душу духовною пустелею. І тепер ми, ніби здивовані, обурені собою, ображені на себе, зупиняємося і думаємо: «Як же далі бути? Що, все було марно? І цей час Великого посту ні в чому нас не змінив? Наскільки ж ми змінилися, доки були в Церкві, якщо не відчуваємо, що стали кращими, міцнішими, духовно багатшими?»

І саме в цей час, у цей складний час, який у чомусь подібний до передсвітанкового сну, коли в нашу свідомість приходять найбільш тривожні видіння, Церква проводить нас між двома великими постатями. Причому цього року вони злилися воєдино, бо ми сьогодні, вшановуючи в четверту неділю Великого посту пам’ять преподобного Іоанна Ліствичника, саме в цей день за церковним календарем шануємо і пам’ять тієї святої, якій буде присвячено наступну неділю Великого посту – преподобної Марії Єгипетської.

Обоє ці святі мали складний і багатий – а преподобна Марія Єгипетська і дуже гіркий, відразливий – життєвий досвід. Обоє переживали розчарування. І обох їх покликала пустеля! Щоб не перетворити свою душу на духовну пустелю, вони тікають у пустелю фізичну. Преподобний Іоанн – у Синайський монастир. В Юдейську пустелю – преподобна Марія. І ось саме там, усамітнившись на розмові з Богом, вони проходять шлях духовного вдосконалення, непомітний ні для кого іншого.

Наслідком цього стає прекрасний дарунок преподобного Іоанна для кожного з нас як членів Святої Церкви – «Ліствиця», тобто сходи до неба. Так називається книга, яка зображає перспективу духовного вдосконалення, відкриту перед усіма нами. В основі цієї моделі духовного зростання – поступовість, звільнення себе від спокуси швидких проривів і неминучих за тим падінь, наполегливість у доланні свого життєвого шляху.

Обоє ці святі ніби підтримують нас. І разом із тим ми зустрічаємося в день пам’яти преподобного Іоанна Ліствичника, у цю неділю, із епізодом, який стався, коли Сам Христос спускався з гори разом із Його найближчими учнями, які щойно пережили небувалу в їхньому житті ейфорію: сподобилися бачити переображеного Учителя, Який розмовляв із найбільшими пророками Старого Завіту (Мк. 9:2-4).

І ось вони спускаються в брутальну дійсність і зустрічаються з важким виявом присутности темних сил у цій дійсності (Мк. 9:17-31). Саме так тоді розцінювали епілепсію – хворобу, на яку був недужий хлопчик, приведений до Спасителя. Але саме в цю мить учні разом з усіма іншими чують і нам передають через євангельську розповідь слова, які надихають нас силою: «Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому» (Мк. 9:23). І ми несподівано знаходимо дуже просту, спокусливо просту відповідь на наші німі питання, які ми щодалі частіше ставимо до себе: де взяти сили для внутрішніх змін? Ці сили дає нам віра!

Саме віра здатна відкрити нам той реальний переображений Христом світ. Саме вона і нас самих може переобразити, але не як окремих особистостей, індивідуумів, а переобразити як частину Церкви. І саме тоді біси зневіри, ті спокуси, які нас переслідують, муситимуть тікати від нас, тікати від осяйної присутности в нас Самого Христа. Бо саме простування із Ним і дає нам надію на досягнення мети. Саме виростання в Христову Церкву і надає нам усім, поодинці дуже слабким і непевним людям, сили ставати спільнотою, очолюваною Христом.

І цей шлях Великого посту, який простягається в майбутнє як нескінченний, спрямований у вічність шлях духовного зростання, набуває великого сенсу і сповнює нас радости. Бо з кожним кроком на цій дорозі, дорозі, яка завжди веде вгору, ми наближаємося до Христа – до переображеного у воскресінні Христа! І ми самі набуваємо надії на наше майбутнє вічне перебування із Ним, Тим Єдиним, Який робить нікчемними всі сили зла, темряви, що нас переслідують.

Хай же приклад цих двох великих святих стає нам супроводом на цій дорозі. І хай решта часу Великого посту стане для нас усіх уроком вічности і надії. Амінь.

14 квітня 2013 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: 4 неділя Великого посту