Вознесіння Господнє

Дорогі брати і сестри!

Вознесіння, Доссо Доссі

Сьогодні починається дуже важлива декада в церковному календарі: десять днів, які повертають нас до десяти заповідей, одержаних Мойсеєм на Синайській горі. Вони повертають нас насамперед до тієї великої, може, навіть головної таємниці церковного життя, до розкриття якої ми йдемо протягом усього життя земного і йтимемо ще довго в нескінченній вічності – до таємниці Пресвятої Тройці, або, як називають богослови, Тринітарної таємниці. Ми знаємо, що Бог є в трьох Особах: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Вшануванню Пресвятої Тройці ми присвячуємо наступне велике свято, одне з найбільших річних свят, – День зіслання Святого Духа на апостолів, який і називається днем Святої Тройці.

Сьогоднішній день – це не просто пролог майбутнього свята. Це день, який закликає нас зупинитися, замислитися і пережити цю особливу присутність Триіпостасного Божества не в якихось абстрактних далечинах, а в нас самих. У Церкві, у нашій земній історії, яка від самого початку обумовлена творчою, діяльною і безперервною присутністю Єдиного в Тройці Божества.

Євангеліє від Луки (Лк. 24:36-53) і Діяння святих апостолів (Дії 1:1-12), також записані апостолом і євангелистом Лукою, оповідають нам досить схематично про те, що ж відбулося. Сам Спаситель Ісус Христос, воскреслий із померлих, Який сорок днів зустрічався з учнями, зібравши їх, прощається з ними і віддаляється від них. І в їх очах це віддалення нагадує піднесення до неба, бо вони ж і сподіваються, що Він перебуватиме в небесних височинах. Так ми, звичайні земні люди, у своїх вимірах окреслюємо Небесне Царство, асоціюючи його з чимось піднесеним, таким, яким бачимо небо над собою.

Протягом кількох днів Церква готувала нас до переживання основного в цій розповіді, весь час акцентуючи на тих розділах Євангелія від Іоанна, де говорилося про світло. І де Спаситель світу Свою місію пов’язував із образом всюдипроникного світла. Бо справді, що може краще відобразити Його зв’язок із Богом Отцем! Як світло, осяваючи все на землі, пробуджує до життя матеріяльний світ, так і Син Божий, походячи від Бога Отця, народжений від Бога Отця, відроджує нас до вічности. Як сонячні промені, Він дає Своє тепло, Своє сяйво всім нам, але Сам по Собі Він не існує. Він існує в невіддільній єдності з Богом Отцем, Яким народжується і Який посилає Його в світ, тобто до всіх нас. І ось Син повертається до Бога Отця, возноситься на небо, як говорить нам Євангеліє. І хоч апостоли переживають цю розлуку важко, драматично, бо перед ними невідомість, бо вони не знають, як же тепер залишаться без свого Учителя, це – радісна, тремтлива і піднесена мить у житті Церкви ще перед тим, як апостольська громада сферментується в животворчих променях благодати Святого Духа в Церкву.

Ми з вами недавно раділи квітам, які осипали всі дерева довкола. Але ніхто б із нас не хотів, щоб ці квіти лишалися на деревах протягом цілого року. Бо ми знаємо, що квіти – це лише пролог до майбутнього врожаю, до тих фруктів, які вкриють дерева, якщо квіти ці заплідняться. І хоча радіємо тому навчанню, яке для нас обернулося дарунком Євангелія, але знаємо вже зараз, збагачені мудрістю святих отців, осяяні світлом Євангелія, що це навчання є лише прологом до здійснення повноти присутности Божества в Церкві – до обдаруванням нас даром Святого Духа, до тих плодів, які мають прийти до кожного з нас.

Христос відходить до Отця, але відходить, щоб ніколи не розлучитися з нами. Відтепер Він присутній у Своїй Церкві не тільки як її земний Глава. Він присутній разом із Богом Отцем і третьою Особою Пресвятої Тройці – Богом Духом Святим. Ця Триіпостасна єдність відтепер здійснюватиметься в Церкві. Для цього і потрібен цей пролог, ці десять днів молитви і очікування, турботи про майбутнє і відчуття необхідности Бога в нашому житті. Ось те головне, над чим ми маємо думати в ці десять днів! Думати над тим, яким би порожнім було наше життя, якби воно не було осяяне благодатною присутністю Бога. Думати над тим, якими розмаїтими і всеосяжними є форми цієї присутности в нашому з вами житті. Бо яким би воно не здавалося часом важким, виснажливим, але насправді, коли озирнемося в минуле і пригадаємо своє життя, то можемо тільки захоплено зітхнути: скільки всього на кожному кроці Бог нам давав!

Він є зажди з нами. Це є найголовніше переживання, яке приносить цей день. Возносячись до неба, Господь кличе всіх нас разом із Собою поєднатися зі своїм Творцем через ту благодатну присутність Святого Духа, до якої ми зараз із вами готуємося, очікуючи на свято зіслання Святого Духа, – день народження Церкви. День, який церковний календар і окреслює як свято Пресвятої Тройці. Амінь.

2 червня 2011 року

Автор: архієпископ Ігор (Ісіченко)

Усе по темі: Вознесіння Господнє