Четверта заповідь Закону Божого

Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй у них усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму.

Цією заповіддю Господь Бог велить працювати протягом шести днів і займатися потрібними справами, до яких хто покликаний, а сьомий день присвячувати на служіння Йому і на святі справи. До угодних Йому справ відносяться: турбота про спасіння своєї душі, молитва в храмі Божому і вдома, вивчення Слова Божого, просвіщення розуму і серця корисними релігійними знаннями, благочестиві релігійні бесіди, допомога бідним, відвідування хворих і ув’язнених, втіха скорботних та інші справи милосердя.

У Старому Завіті святкувалася субота як спогад про творіння Богом світу: “І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо спочив від усіх діл Своїх, які чинив” (Бут. 2:3). Після вавилонського полонення юдейські книжники стали пояснювати заповідь про суботній спокій занадто формально, забороняючи цього дня взагалі щось робити, навіть добре. Як видно з Євангелій, книжники і Спасителя звинувачували в “порушенні суботи”, коли Він цього дня когось зціляв. Господь пояснював їм, що “субота для людини, а не людина для суботи” (Мк. 2:27). Іншими словами, суботній спокій встановлений для фізичної і духовної користі людини, а не для її поневолення і позбавлення доброї діяльності. Щотижневе усунення від звичайних занять дає можливість людині зібрати свої думки, відновити свої фізичні і душевні сили, осмислити мету своїх праць і взагалі свого земного існування. Праця потрібна, але найважливішою справою є спасіння душі.

В апостольський час субота дотримувалася християнами юдейського походження. Проте, у перший день після суботи, у неділю, юдеї-християни збиралися для молитви і причащання. Так вже в перше століття християнської ери виникло святкування недільного дня. Навертаючи язичників у християнство, апостоли не вимагали від них дотримання суботи, але збирали їх на молитву саме в недільний день. Поступово субота поступилася місцем неділі, яка стала повсюдно відзначатися, як день, присвячений Богові, у виконання четвертої заповіді.

Порушують четверту заповідь не лише ті, хто працює в неділю, але і ті, які лінуються працювати в буденні дні та ухиляються від своїх обов’язків, бо заповідь говорить: “шість днів працюй“. Порушують четверту заповідь і ті, хто хоча не працює в неділю, але і Богові не присвячують цього дня, а проводять його в одних забавах, вдаються до всякої надмірності.