Благовіщення. Божественна премудрість

Благовіщення, Сандро Боттічеллі

Про Благовіщення ми дізнаємося з одного лише Євангелія – від Луки. Передання донесло до нас певні подробиці життя апостола Луки. Освічений еллін, лікар (що підтверджує і апостол Павло в Посланні до Колосян, 4:14), він підійшов до написання Євангелія найдокладніше. По суті, це повноцінна біографія. Згідно з переданням, апостол Лука був близько знайомий із Самою Божою Матір’ю: з Нею святий євангеліст проводив у бесідах не одну годину. Судячи з усього, багато деталей із земного життя Господа, що записані в Євангелії від Луки, дійшли до нас саме через Неї: обставини Різдва, Отрок Ісус у Храмі, родовід… і Благовіщення.

У самій події Благовіщення мене завжди вражала ненав’язлива мудрість Діви Марії.

Молода дівчина виявилася значно мудрішою, духовно тверезішою священика Захарії. Той, отримавши детальний опис дива (при тому, дива цілком “реального” для юдеїв – стариками був народжений Ісаак, і були вимолені неплідною дружиною Йосиф і Веніамін, і за молитвою неплідної матері народжений Самуїл) – зніяковів і негайно запитав більших пояснень. Марія ж, так само зніяковівши від ангельського вітанням (“Вона ж, побачивши його, стривожилася від слів його і міркувала, що б то значило це привітання” (Лк.1:29)), по-перше, нічого не сказала. Почувши звернення: “Благодатна!” – Вона не готова прийняти таку високу похвалу. І мовчить у зніяковінні – щоб впевнитися в тому, що той, хто звертається – вісник від Господа.

По-друге, дізнавшись про принесену звістку, Марія поставила єдине можливе в подібній ситуації розумне питання: “Як же станеться це, коли Я мужа не знаю?” (1:34). Знову ж таки, Вона могла б відразу бездумно прийняти, зрадівши честі, якої удостоїлася. Можливо навіть, Гавриїл перевіряв чистоту Діви, двічі звертаючись до Неї: “Благодатна”.

Можна сказати, що Захарія задав те ж саме питання, але ні, зовсім не те саме. Різниця в деталях, але істотних. Навіть певною зарозумілістю віддає пояснення Захарієм своєї недовіри: “Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх” (Лк. 1:18).

Те ж, про що говорить Діві Гавриїл, не просто дивно – це неможливо. Такого не було ніколи. Питання Марії тому не просто закономірне – воно розсудливе.

По-третє, навіть почувши відповідь про дію Божої благодаті, – Вона не просто погоджується зі словами Гавриїла, але ще раз підкреслює, що слова Ангела вона приймає лише через те, що він вісник від Господа: “Я – Раба Господня“.

І нарешті, вже прийнявши покладену на Неї місію, Діва Марія йде до родички Своєї, Єлисавети, і мені не здається, що це був виключно візит ввічливості. Лише переконавшись “на сто відсотків” у тому, що видіння було від Бога, Ангел сказав правду, Єлисавета дійсно чекає немовляти, – Діва Марія остаточно приймає Благу Звістку, дякуючи Господу у Своїй пісні:

Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди. Бо вчинив Мені велич Всемогутній, і святе ім’я Його. І милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його. Явив могутність руки Своєї, розсіяв гордовитих у помислах сердець їхніх; скинув сильних з престолів і підніс смиренних; голодних сповнив благами, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим. Прийняв Ізраїля, отрока Свого, спом’янувши милість, як говорив отцям нашим, Авраамові і нащадкам його до віку” (Лк. 1:46-55).

Автор: Марія Сєньчукова

Усе по темі: Благовіщення Пресвятої Богородиці