Вхід Господній в Єрусалим: Сумне свято

Вхід Господній в Єрусалим, Клавдій Лебедєв

У нас – свято! Дивне свято. Христос входить у місто, де Його вб’ють. Натовп, який зійшовся, за зауваженням євангеліста Іоанна, щоб подивитися на Лазаря і на Того, Хто Воскресив його, і є натовп – чому ж у натовпі не покричати “Осанна!”. Через п’ять днів той самий натовп кричатиме: “Розіпни Його!” Сумне свято. Але раз свято, нам потрібно тріумфувати і радіти. От два приводи для радості.

Перший: адже це “злі” юдеї розіп’яли Господа, а зовсім не ми. До речі, преподобний Ісаак Сирин дав якось практичну пораду: “Якщо тобі погано, згадай, що є люди, яким ще гірше, – і тішитимешся”. Тут те саме: “Якщо ти грішник – згадай, що є й більш грішні за тебе, і зрадієш”.

Але ж Євангеліє – про нас. Адже кожен з нас може опинитися в такій ситуації, коли сьогодні він волатиме “Осанна” Христу, а завтра розіпне Його – своїми думками, словами, справами, ставленням до ближнього. Одна справа – тріумфувати в натовпі. Зовсім інша – робити особистий усвідомлений вибір за Христа, особливо коли Його б’ють і засуджують на смерть. Тут і вірний і палкий Петро дав слабке місце… а ми тріумфуємо: “Це не ми, це юдеї Тебе розіп’яли, Господи, ми ж поклоняємося і славимо Тебе”.

Можливо, з цим у деяких з нас повний порядок, але не варто забувати слів Спасителя: “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде” (Мк. 8:34). Тут, як мені здається, у більшості з нас справи йдуть набагато гірше. Тому якщо ми не знаходимо в собі великого бажання в усьому наслідувати Христа – то, можливо, варто тихіше кричати “Осанна”.

А другий привід для розчулення – ну як же, звичайно: “безневинні дітки”. От нещодавно довелося чути як один телепроповідник із завзяттям оглашав: “Чисті діти, злі дорослі”. Але вся біда в тому, що діти-то ростуть. Приносять у храм немовлят – які крихітки, аж захват бере! От семи-десятирічні дітки стоять у храмі – прямо ангели, аж світяться! …А от шістнадцять-сімнадцять – і ті ж дітки таке вивалюють на сповіді, що їх за церковними канонами років на двадцять треба відлучати… і це ті, хто до сповіді дійшов, а більшість – Церкві ручкою помахали. Злі дорослі не з кого іншого, як з чистих дітей виростають. А ми все тріумфуємо…

От і урок нам, і докір від сьогоднішньої події, що святкується. Поменше б нам тріумфувати, а більше думати, щоб з Христом бути. Може, подумавши, і до справ перейдемо – не лише до справ вистоювання найбільших служб у році, але й до життя євангельського.

Чого, у першу чергу, собі, і всім вам, дорогі браття і сестри, від душі бажаю.

Автор: ігумен Петро (Мещерінов)

Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим