Бути вірними єдиному Царю

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Коли біля стін Єрусалиму люди зустрічали Господа з пальмовими гілками, вони тим самим свідчили, що приймають Його як свого Владику і свого Царя. І сьогодні, узявши весняні гілки верби, ми також вітаємо нашого Господа як Царя. Але які царі земні? Ми знаємо, що вони жорстоко володарюють над народами, пригнічують людей, пригнічують людську свободу. Сам Господь Ісус сказав: «Князі народів панують над ними, і вельможі володіють ними. Не так буде у вас» (Мф 20:25-26). Цар наш – це Цар миру, Господь Ісус Христос. Багато віків люди сподівалися на земних царів і здійснювали над ними священне помазання. Але єдиний Помазаник, єдиний Святий Божий – це Ісус Христос. От Його вища влада і явлена нам сьогодні.

Коли в давнину царі урочистим парадом в’їжджали в місто, вони в’їжджали на бойових колісницях, в які були запряжені коні, спеціально натреновані для участі в бою! Бойові коні! Тоді це було замість танків. Але Господь вибрав не бойового коня, а мирного віслюка. А віслюк вважався мирною твариною, шанованою, – його любили всі, бо він ніс на собі труди людські, перевозив вантаж, дітей і мирних подорожніх. Так, як передбачив пророк: «Радій від радости, дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і на молодому ослі» (Зах. 9:9).

І от Господь спеціально вибирає молодого віслюка, на якому ще ніхто не їздив, і спускається з села Вифанії до Єрусалиму. Їде Господь, і народ Його зустрічає! І ми з вами сьогодні зустрічаємо Його і говоримо:

Благословенний Ти, прийдешній в ім’я Господнє, щоб спасти нас.

І Царем Ти став через Свою кров.

Не армією Своєю, не силою, не стратами, не тортурами, а Своїм життям Ти став Царем.

І ми Тебе приймаємо як нашого єдиного Царя і Господа.

Сьогодні ми згадуємо день Його останнього земного тріумфу. Потім буде Страсний тиждень, який увінчається Хрестом, а потім – перемогою над смертю. Але сьогодні ще день тріумфу, сьогодні в людей є шанс прийняти Його як свого Царя. І ми завжди із сумом замислюємося: чи не були в тому натовпі, який кричав Йому вітання, кричав «Осанна!», чи не були люди, які потім, через кілька днів, підбурювані недоброзичливцями, вже кричали «Розіпни Його!» Такий мінливий настрій людини, така нетверда її воля, так коливається вона в житті.

Ми сьогодні просимо в Господа, щоб Він дав нам твердість, рішучість завжди йти за Ним! Не коливатися, не відступати, не відмовлятися від Нього як від свого єдиного Владики і Господа. Щоб і в радісні, у легкі часи, і у важчі і тяжчі дні випробувань ми ніколи не втрачали вірності Господу Ісусу, нашому єдиному Царю, Який гряде сьогодні спасти нас в ім’я Господнє. Амінь.

23 квітня 1989 р.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим