Як учили Апостоли про спокутну жертву Спасителя

Проповідь апостола Павла в Афінах

Як видно з книги “Діянь святих апостолів” і інших книг Новозавітних, у центрі апостольської проповіді була звістка про спасіння людей хресною смертю і воскресінням Сина Божого, Котрий утілився. На цій звістці, як на фундаменті, апостоли засновували всі свої повчання. У пришесті Сина Божого у світ і в Його спокутній смерті за людей апостоли передусім бачили прояв Його безмежної любові до людей. Вони так про неї писали: “Любов (Христову) пізнали ми з того, що Він поклав за нас душу Свою…“. “Христос, коли ми ще були немiчнi, в призначений час помер за нечестивих. Бо навряд чи хто помре за праведника; хіба що за добродійника, можливо, хтось i зважиться померти. Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками” (1 Ін. 3:16, Рим. 5:6-8). Говорячи про спокутну смерть Ісуса Христа, апостоли переважно розкривали віруючим, які великі блага вона принесла світу. Так, наприклад, вони говорили, що Своєю смертю Христос:

  • Виправив нашу непослух,
  • Змив наші гріхи,
  • Звільнив людей від влади диявола і вивів душі з пекла,
  • Примирив людей з Богом і зняв з них клятви закону,
  • Поклав основу Новому Завіту,
  • Освятив віруючих і дав їм нові сили для праведного життя,
  • Приніс людям вічне блаженне життя.

Ми тут наведемо слова апостолів про це. Про значення послуху Христового апостол Павло так казав: “Він (Христос), будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, i з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, i смерти хресної. Тому i Бог звеличив Його i дав Йому ім’я вище над усяке ім’я“. І дещо далі апостол говорить про наслідок Христового послуху: “Бо як через непослух одного чоловіка (Адама) багато людей стали грішними, так i послухом одного (Христа) багато стануть праведними” (Флп. 2:6-9; Рим. 5:19).

Про очисне значення хресної смерті Спасителя апостоли говорили в таких простих і образних виразах: “Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди: ранами Його ви зцілилися. Бо ви були, як вівці заблукалі, що не мають пастиря, але нині повернулись до Пастиря i Охоронця душ ваших“. “Кров Ісуса Христа, Сина Його, очищає нас від усякого гріхаВін є очищення від гріхів наших, i не тільки від наших, але і від гріхів усього світу“. “Бо Христос, коли ми ще були немiчнi, в призначений час помер за нечестивих. Бо навряд чи хто помре за праведника; хіба що за добродійника, можливо, хтось i зважиться померти. Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож, тим більше нині, будучи виправдані Його Кров’ю, спасемося Ним від гніву. Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим більше, примирившись, спасемося життям Його. I не тільки це, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми одержали нині примирення” (1 Пет. 2:24,25; 1 Ін. 1:7 і 2:2; Рим. 5:6-11).

Про звільнення людей від влади диявола апостоли писали: Бог простив нам усі гріхи, винищивши рукописання (довгий список порушень волі Божої), що “було про нас i проти нас, i Він (Христос) узяв його з середовища i прибив до хреста; забравши сили у начальств i властей (пітьми – демонів), владно вивів їх на ганьбу, подолавши їх Собою” (Кол. 2:13-15). Про звільнення душ померлих з пекла наведемо слова пророка Захарії, сказані від імені Бога-Отця: “Заради крові завіту твого Я (Месія) звільню в’язнів твоїх із рову, в якому немає води” (Зах. 9:11).

Про примирення людей з Богом ми читаємо: “Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим більше, примирившись, спасемося життям Його“. І в іншому місці апостол пише християнам, колишнім язичникам: “Вас, що були колись відчуженими i ворогами, за схильністю до лихих діл, нині примирив у тілі Плоті Його, смертю Його, щоб поставити вас святими й непорочними i невинними перед Собою” (Рим. 5:10, Кол. 1:21-22).

Про встановлення Нового Завіту (нових стосунків між Богом і віруючими) Кров’ю Христовою, апостол Павло в Посланні до Євреїв нагадує їм наступне пророцтво Єремії: “Ось настають дні, – говорить Господь, – коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завітЯ вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його, і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народомЯ  прощу беззаконня їхні і гріхів їхніх уже не пом’яну більше“. Тут апостол пояснює, що “де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповітника, бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий” (Єр. 31:31-34; Євр. 8:8-13; 9:16,17).

Говорячи про освячення віруючих спокутною смертю Христовою, апостол Павло порівнює її зі старозавітними жертвами, які приносилися в храмі (скинії-наметі): “Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшовши з більшою та досконалішою скинiєю, нерукотворною, тобто не такого спорудження, i не з кров’ю козлів i телят, але зі Своєю Кров’ю, один раз увійшов у святилище i здобув вічне вiдкуплення. Бо якщо кров телят i козлів та попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло, то тим більше Кров Христа, Який Духом Святим приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богу Живому i істинному!” “Бо Він одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячуються” (Євр. 9:11-14; 10:14).

Заради спокутного подвигу Боголюдини Бог посилає віруючим Свою благодать, яка допомагає їм у боротьбі з гріхом і в зміцненні праведного життя. Апостол називає цю допомогу “Законом духу життя” в протилежність безсилому старозавітному закону букви: “Закон духу життя в Христі Ісусі звільнив мене від закону гріха i смерти. А як закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобі плоті гріховної в жертву за гріх i осудив гріх у плоті, щоб виправдання закону здійснилося в нас, які живуть не за плоттю, а за духом” (Рим. 8:2-4).

Нарешті, нагадуючи християнам про найрадісніший підсумок спокутного подвигу Христового – перемогу над смертю і загальне воскресіння, апостоли утішали їх такими словами: “Бо Христос для того й помер, i воскрес, i ожив, щоб панувати i над мертвими‚ i над живими“. “Але Христос воскрес з мертвих, первісток серед померлих. Бо як смерть через людину (злочин Адама), так через людину (Христа) i воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть” (Рим. 14:9; 1 Кор. 15:20-22).