Вічне життя

Рай, Мікалоюс Чюрльоніс

Після Страшного суду наступить життя вічне як для праведників, так і для грішників. Для праведників це життя полягатиме у вічному блаженстві, а для грішників – у вічних муках.

І праведники і грішники, тепер уже разом із воскреслими тілами, скуштують у повноті блаженство чи муки: “І підуть ці [тобто грішники] на вічні муки, а праведники в життя вічне” (Мф. 25:46). І блаженства, і муки будуть вже вічними: “Де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає” (Мк. 9:44) – сказано про муки геєнського вогню.

Вічне блаженство праведників не можна ні уявити, ні відчути навіть приблизно. Апостол Павло свідчить: “Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його” (1 Кор. 2:9).

Нам відомо лише, що “блаженство праведних у вічному житті наступить від їх близькості до Бога, спілкування з Ним, проживання в Боголюдському тілі Церкви Христової, у причасті світлу і славі Господа Христа. Бо Господь Христос – невичерпне джерело досконалого і вічного блаженства” – пише преподобний Юстин (Попович).

У вічному житті досконалим чином здійсниться молитовне бажання Господа: “Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине. Я в них, і Ти в Мені” (Ін. 17:21,23).

Сяючи як сонце, у Царстві Отця Небесного, праведники своїм безгрішним і безсмертним тілом будуть відповідні тілу слави Христової: “Який перемінить тіло смирення нашого так, що воно буде відповідне славному Тілу Його, силою, якою Він діє і підкоряє Собі все” (Флп. 3:21).

Праведники, за словами преп. Юстина (Поповича), – “спілкуватимуться з Ангелами як зі своїми святими братами. Як діти одного Отця, вони через Господа Христа в Дусі Святому будуть між собою благодатними братами, жителями одного дому”. “В домі Отця Мого осель багато” (Ін. 14:2), – сказав сам Христос.

Вічне життя праведників “буде вічним служінням Богові, вічним богослужінням, вічною Небесною Літургією, вічним причащанням Господу Ісусу Христу, Який і є життя вічне”, – пише преп. Юстин (Попович).

Апостол Іоанн каже про цей новий стан в Одкровенні: “І побачив я нове небо і нову землю, бо перше небо і перша земля минули, і моря вже нема. І я, Іоан, побачив святе місто Єрусалим, новий, що сходив від Бога з неба, приготований, як наречена, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос з неба, який говорив: ось, скинія Бога з людьми, і Він буде жити з ними; вони будуть Його народом, і Сам Бог з ними буде Богом їхнім. І витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде, бо колишнє минуло” (Одкр. 21:1-4).

Апостол Іоанн описує прийдешнє Царство Боже в наступному виді. У ньому вже немає ні сонця, ні місяця, ні зірок; воно, тобто Царство Небесне, освітлюється славою Божою (Одкр. 21:11), і єдиним світилом є Господь Ісус Христос (в. 23). Там не відчувається ні спека сонячна (7:16), ні морози, ні бурі, ні негода, ні голод, ні спрага, ні темрява нічна. Там немає ні смутку, ні скорботи, ні печалі, ні стогонів, ні зітхань, ні спокус. Немає ні страху, ні відчаю, ні розлуки з ближніми, ні смерті. Там буде вічний, безхмарний день, що осяюється Самим Господом Богом; там небо і земля нові (21:1); там царство безсмертного і блаженного життя, і це життя підтримується водами життя і деревом життя (22:1,2). Дерево життя – Господь Ісус Христос, а води життя – безліч безцінних і незліченних дарів Святого Духа.

Вічне блаженство праведників не буде однаковим. Міра блаженства залежатиме від міри моральної досконалості праведника. Кожен братиме участь у блаженстві в міру своєї моральної досконалості. Як пише апостол Павло: “Інша слава сонця, інша слава місяця, інша зірок; і зірка від зірки різниться у славі. Так і при воскресінні мертвих“.

* * *

Вічна доля грішників буде в усьому протилежна до вічної долі праведників. Кожен з них буде відповідний своєму стану приймати вічні муки. Вічна мука їх відбуватиметься через те, що вони вічно житимуть у царстві зла. Про це свідчать слова Спасителя: “Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його” (Мф. 25:41); “І підуть ці на вічні муки” (Мф. 25:46).

“Закохані в зло, вони, згідно всеправедному суду Божому, такими і увійдуть до вічності, як добровільно ним жили на землі. Бо Бог перестав би бути Богом, якби насильно відторгнув їх від зла гріха”, – пише преп. Юстин (Попович). Вони добровільно полюбили зло – і тому (а не через злість Божу”, – як кажуть деякі) – такими і підуть у життя вічне. А оскільки злості немає місця біля Престолу Божого – і йдуть вони до оселі злоби – пекла. Людська свобода – це те, що дано було нам Богом при нашому створенні як образ Божий. І тому порушити її ніколи не зможе, навіть Сам Господь.

Добре зауважує з цього приводу свт. Іоанн Златоуст: “Коли Господь казав про Царство, то сказав: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу” (Мф. 25:34), а кажучи про вогонь, сказав не так, але додав: “уготований дияволу і ангелам його” (Мф. 25:41). Бо Я царство готував вам, вогонь же не вам, але дияволу і ангелам його. Але оскільки ви самі увергнули себе у вогонь, то і виніть у тому самі себе”.

Про те, що буде являти вогонь геєнський, св. Іоанн Дамаскін відмічає: “Грішники будуть кинуті у вогонь вічний не такий речовий, як у нас, але такий, що відомий одному Богові”.

Ні, у пеклі не буде “сковорідок”, як кажуть деякі. Головна причина мук грішників у тому, що “розвиток пристрастей не може зупинитися, за законом життя. Звичка до гріха, до виконання своїх пристрастей, що ввійшла в людську природу і зробила пристрасний стан знедолених як би природним, буде безперестанною, цілу вічність мучитиме душу. Предмет бажань Святих постійно росте і задовольняється, а бажання (пристрасті) засуджених розвиваються, але не мають предмета, в якому б вони утілилися. От у чому полягає внутрішня мука грішників у геєні! Нічим непереборні пристрасті, – безнадійні, ніколи не викорінюванні, – терзатимуть, і мучитимуть душу всю вічність. І можна ствердно укласти, що дія пристрастей за гробом набагато сильніша, ніж на землі. Пристрасті і звички продовжують існувати і, внаслідок свого незадоволення, є джерелом мук для душі. Чим хто грішить, тим і мучиться… Незадоволена пристрасть, що не задовольняється, – от стан душі, цілком відповідний геєні… Свідомість своєї гріховності, докори сумління, нарікання про безповоротне викликають стан душі, званий відчаєм. Ця внутрішня мука грішників у геєні називається у Священному Писанні плачем і скреготом зубів”, – пише чернець Митрофан у книзі “Загробне життя”. Пекло – це не відплата за гріх, а трагічний наслідок гріха.

Що стосується місця геєни у всесвіті, на це питання свт. Іоанн Златоуст, відповів, що “не багато принесе духовної користі знання місця у всесвіті, де саме засуджені будуть страждати чи мучитися нескінченно. Достатньо для християнина знати, що дійсно таке місце є, і тінь його може угледіти всередині нас”.

Вічна мука грішників, як і блаженства праведників, не буде однакова, вона залежатимете від роду і міри гріховності грішника, і буде співвимірна мірі моральної зіпсованості кожного грішника. Як багато є осель райських, так само багато станів засуджених, що залежить від властивості, міри і відмінності гріхів. Оселі ці носять різні найменування: пітьми непроглядної, геєни, печі вогненної, тартар, вогню незгасного, дна пекельного та ін., дивлячись за родом і мірою гріховності.

* * *

Іноді, у тому числі і серед наших сучасників, поширюється думка, що муки в пеклі не будуть вічними, а потім усі будуть відновлені в первісному безневинному стані. Чи, згідно іншого варіанту – що після пекельних мук відбудеться “духовне воскресіння”.

При цьому наводяться міркування логічної властивості, вказується на невідповідність мук з благістю Божою (ніби “люблячий Бог не може допустити вічної муки грішників”), на неспівмірність між тимчасовими злочинами і вічністю покарань, на невідповідність їх з кінцевою метою творіння людини, яке є блаженство в Богу.

Перше з цих вчень – це вчення Орігена, засудженого Православною Церквою, а друге – виникає з нього, і тому теж є хибним.

У Священному Писанні Сам Спаситель ясно каже: “Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його” (Мф. 25:41). І там же, вірш 46: “І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне“.

Святитель Феофан Затворник

Свт. Феофан Затворник із цього приводу сказав так: “Одним думається, що без покарання і мук грішників, звичайно, не можна залишити, але ці муки не будуть вічними: помучаться – помучаться знедолені, а потім і в рай. – Ох, як хочеться нам здаватися милосерднішими за Самого Господа! Але і ця вигадка неспроможна: бо пекло не є місце очищення, а місце страти, що мучить, не очищаючи. Скільки не палитиме кого пекло, він усе рівно буде таким же нечистим, гідним того ж паління, а не раю. Палінню тому не буде кінця”.

Св. Феофан Затворник також пояснює, що пекло не може не бути вічним саме тому, що в ньому неможливе покаяння нерозкаяних грішників. Але без покаяння вихід з пекла неможливий. Священомученик Климент, Папа Римський, також говорить: “Бо по відходу нашому зі світу ми вже не можемо там сповідуватися чи покаятися”.

Свт. Іоанн Златоуст також говорить: “Усіма людьми досліджується питання: чи матиме кінець вогонь геєнський? Христос відкрив нам, що цей вогонь не має кінця: “Черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає” (Мк. 9:44)… Отже, Христос відкрив, що вогонь геєнський не має кінця; і Павло стверджує, що мука буде нескінченна, коли каже, що грішники “приймуть кару, вічну погибель” (2 Сол. 1:9).

Православна Церква, ґрунтуючись на слові Божому, визнає геєнські муки вічними і нескінченними, і тому вона засудила на 5-му Вселенському Соборі псевдовчення Орігена: “Хто говорить або думає, що покарання демонів і нечестивих людей тимчасове і що після певного часу воно матиме кінець, або що буде після відновлення демонів і нечестивих людей, – нехай буде анафема”.

Вчення про нібито “очисне значення геєни” – нині суто католицьке вчення про чистилищний вогонь, і таке вчення в Православній Церкві відсутнє.

* * *

І на закінчення додамо, що вічність – це не час, що триває нескінченно. Це – абсолютно новий стан, невідомий і тому нині не зрозумілий нам: “Часу вже не буде” (Одкр. 10:6). Часу не було до створення Богом світу. Не буде його і після преображення нашого світу.

Та вічність, яка наступить після закінчення світу, не матиме ні майбутнього, ні минулого, – але буде лише одне постійне сьогодення, що містить у собі всю повноту буття вже не лише Бога, але – і Його творіння.

Святий Іоанн Дамаскін пише, що “час після воскресіння вже не обчислюватиметься днями і ночами, чи, краще сказати, тоді буде один невечірній день”.

За словами преподобного Максима Сповідника, це “вічність творіння” (на відміну від вічності Божественної, яка не мала початку), буде – як би нерухомий час або мить, що вічно триває”.

У цілому ж звичайно, життя майбутнього віку – це таємниця, яку ми не можемо зараз осягнути повністю. Але ми можемо знати, що саме у вічності людське буття розкриється в повноті свого покликання.

За матеріалами сайту http://neopalіmovsky.ortox.ru