Неділя про розслабленого: хто хоче бути здоровим?

Зцілення розслабленого, Артус Вольфорт

Одного разу Ісус Христос прийшов у дуже страшне місце, у купальню, що називалася Вифезда (тобто – Дім милосердя), “яка мала, – як оповідає Євангеліє, – п’ять критих входів. У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих…”  (Ін. 5:2-3). Усі ці люди чекали милості Божої.

У якийсь момент, перечитавши цей уривок, ми розуміємо, що це не просто розповідь про одне з численних чудес. Це розповідь про нас з вами, розповідь про світ, в якому ми живемо, світ, населений “великою кількістю хворих, сліпих, кривих, сліпих”. І якщо більшість цих хворих не вважають себе такими, якщо вони бадьорі і веселі, то це лише тому, що вони погано себе знають. Рано чи пізно “найміцніші” побачать, як ілюзорна їх сила. Погано, якщо це станеться в останні миті земного життя. Ще гірше, якщо за порогом смерті, коли душа починає бачити речі в їх істинному світлі.

“Помилуй мене, Господи, бо я немічний”, – одне з характерних православних молитовних зітхань. “Помилуй мене, Господи, бо я немічний”. Як легко знайти в цьому проханні привід для кепкування над вірними. “Християнство – релігія слабких, – кажуть наші критики, – подивіться, адже вони самі цього не приховують”.

А оскільки не хочеться нікому бути слабким, то і відвертаються люди від віри Христової, і звертаються до тих вчень і вірувань, які обіцяють отримання сили, нових можливостей, незвичайних здібностей. Стають йогами, магами, біоенергетиками і т. д.

Але нехай не обманюються “сильні” своєю силою, у них ще буде можливість переконатися, чого вона варта. І нехай не обманюються вони нашою слабкістю. Прекрасно сказав апостол Павло: “Коли я немічний, тоді сильний” (2 Кор. 12:10). Визнати свою слабкість – справа для нас необхідна, але на цьому не можна зупинятися. Ми знаємо, що БЛАГОДАТЬ – от справжня сила, от що може зробити людину по-справжньому сильною і мужньою. Набуває людина благодаті – і немає для неї неможливого; йде благодать – і учні Христові кидають Учителя, а Петро тричі зрікається від Нього.

Визнати себе немічним і зупинитися на цьому – згубно і ганебно.

Визнати себе немічним і призвати допомогу Божу – набути справжньої сили.

Це можливо, тільки при дотриманні трьох умов: по-перше, до кінця усвідомити повну власну безпорадність, неспроможність, нездатність зробити хоч щось добре.

По-друге, виклопотавши сили в Бога, бути абсолютно упевненим, що отримаємо її, ні в щонайменшій мірі не сумніваючись. “Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває. Нехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа” (Як. 1:6-7).

І нарешті, третє, отримавши силу, відчувши її у своїй душі, ні на мить не забути, що не це наше, що це дар, який може бути відібраний (і забереться!) у того, хто забуде про Того, Хто Дарував і загордиться, що джерело сили, – у ньому самому.

Прекрасний образ знаходимо в Старому Завіті. Ізраїльтяни б’ються з Амаликитянами (Вих. 17:10-12). За битвою спостерігає вождь ізраїльтян – Мойсей. І коли він здіймає руки до небес, ізраїльські воїни набувають сил і перемагають. Але варто Мойсеєві опустити втомлені руки до землі, сили покидають його народ, і воїни починають відступати.

І другий прекрасний старозавітний приклад. Поєдинок пастушка Давида з багатирем Голіафом. Голіаф озброєний до зубів, сильний і могутній. Давид йде йому назустріч лише з палкою, пращею і підібраним із землі камінням. Голіаф обурено каже: “Що ти йдеш на мене з палкою і з камінням? хіба я собака?”  Яка чудова Давидова відповідь: “Ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа” (1 Царств 17:43,45).

А хіба вся Псалтир не є упокорене сповідання своєї немочі і одночасно сподівання на безперечну допомогу Божу?

Хто каже, що християнство – релігія слабких, той нічого не розуміє в християнстві. Так, ми немічні, ми ті самі “хворі, сліпі, криві, сухі”, якщо не тілом, так душею. І весь світ наш – купальня Вифезда. Але ми віримо в Бога! І не просто в те, що Він є, а в те, що Він заповнить нашу неміч Своєю силою. І немає на світі нікого сильніше, ніж той немічний, в якого вселився Дух Божий, бо, як пише апостол Павло: “Але Господь сказав мені: “Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі”. І тому я значно охочіше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в мені сила Христова” (2 Кор. 12:9).

Автор: протоієрей Ігор Гагарін

Усе по темі: Неділя про розслабленого