Коли згадуємо Господа…

Зцілення розслабленого, Натан Грін

«Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню», – сказав розслаблений Христу біля Овечої купальні. Як багатьом з нас знайоме почуття такої безпорадності, коли ти знаєш, що в цілому світі немає людини, яка б могла допомогти тобі. Ще гірше, коли ти надієшся на певну людину, чи навіть людей, а вони підводять тебе в самий незручний момент (не підвели – ми навіть моменту не відчули). Взагалі, ми частіше помічаємо людей, коли їх не виявляється поруч, причому саме тоді, коли вони стають потрібними нам (не були б потрібними – хто їх згадав). По цій причині ми часто починаємо цінувати людей після їх смерті, і навіть не їх цінувати, а шкодувати про втрачені для нас можливості.

Подібні стосунки в більшості з нас склалися і з Небесним Отцем. «Як біда до порога – всі до Бога», а коли, здавалося, усе добре, кому Він потрібен? Хіба що свічку в церкві поставити на удачу. Ніби Він цими свічками живиться.

І здається, що Бог допускає часто негаразди в нашому житті (звичайно, не без нашого сприяння, адже головне джерело наших проблем – ми самі), щоб просто нагадати про Себе. Адже найчастіше Бога ми згадуємо під час біди, і вчимося сподіватися на Нього, коли немає поруч людини, на яку ми могли б покластися.

Правда, подібний хід подій стосується не всіх людей, більшість людей продовжує в повній безвиході надіятися… навіть самі не знають на кого…

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Неділя про розслабленого