«Про бідного святенника замовте слово»

Сьогоднішня неділя присвячена пам’яті всіх святих, які від віку просяяли. Завдяки не здоровому впливу деяких міфологем нашої агіографії в багатьох парафіян склалося враження про святість, як про якесь антропологічне диво, що рідко зустрічається. Щось подібне до сіамських близнюків. Рідко – але буває. Святі, за їхньою думкою, – це суперлюди, які літають повітрям, не тонуть у воді, передбачають майбутнє, чудотворять направо і наліво.

Я помітив з власного життєвого досвіду, що і наші бабулькі якось особливо набожно ставляться до певної категорії горе-отців. Якщо в якогось батюшки ряска старенька, латана, взуття їсти просить, голова не мита, волосся як у лісовика – сторчить, так вони до нього – як мухи на мед. А якщо він ще і на вигляд придуркуватий, то від звання «святого» йому вже не відкрутитися. До нього і спонсори грошенят принесуть, і бабулькі за ним слідом, і йому, я дивлюся, це якось до душі, відчуває важливість власної персони – підіграє. Пишу не зі власних фантазій, а з життєвого досвіду. Бачив таких «святих отців» не одного разу.

Що ж таке святість, і як вона розуміється Церквою? Є два поняття цього слова. Одне каже про святість як про відокремленість від світу. Святе все те, що відноситься до Бога, що узято Богом, що служить Богові. З цієї позиції святий храм, святі ікони, святий кожен храмовий сосуд, священик, який служить Богові, теж святий, і кожна людина, яка хрещена, і живе Богом, також є святою. Це – так зване загальне розуміння святості.

Є розуміння святості індивідуальне. Це така характеристика особи, яка може бути нами названа святою за своїми внутрішніми якісними характеристиками. Здібності чудотворення, прозорливості, зцілень і інші для неї не лише не обов’язкові, але переважно є виключенням із загального правила. Це особливі дари Духа Святого, які даються Богом з певним промислом.

І, більше того, чудотворець не обов’язково святий. Він може мати всі ці дари і, при цьому, бути проклятим від Бога. Досить згадати Євангеліє від Матфея 7:22-23: «Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили? І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня».

Більшість же відомих і не відомих нам святих (яких у мільйони разів більше) жодних особливих дарів Духа Святого не мали. Це були прості люди. І ключове слово тут – прості. Чи є загальні ознаки, за якими можна було б сказати, що вони властиві святому, і він в обов’язковому порядку повинен їх мати? Так, є.

Найперша і найголовніша ознака – це упокорювання. Не може бути святості поза упокорюванням, як не може бути музики без звуків. Упокорювання – це фундамент святості, без неї неможливо нічого іншого. Друга категорія – це віра. Упокорювання без віри не дасть людині благодаті Божої, а саме вона – джерело святості. Людина стає святою не за якістю прожитого життя (хоча ця умова необхідна), а по благодаті, що дається їй від Бога. Двері благодаті відкриваються вірою. А віра, у свою чергу, нерозривно пов’язана з молитвою. Третя якість святості – це любов. Любов – дитя упокорювання і віри, це плід молитви, вершина зрілості людини. Звичайно, при цьому йдеться не про батьківський, або споріднений інстинкт любові, а про любов універсальну, любові усеосяжну, в яку включені і вороги і недруги, що ненавидять і кривдять.

От таких людей – упокорених, віруючих, простих молитовників, які живуть любов’ю до Бога і людей, насправді дуже багато, у тому числі і серед нас. Вони не помітні. Їх світ вважає за сміття, для нього – це невдахи. Але для Бога – це діаманти. Я думаю, що ми ще тримаємося на цій Землі заради таких от людей. Важливі, обкладені хрестами митрофорні пресвітери, зарозумілі єпископи, гучні диякони та інший клір – це дрібна прислуга Божа для цих головних і найважливіших людей, яких світ не знає і не цінує.

І дай Бог, щоб хоч би за те, що ми сподобилися послужити їм, і нам не позбутися уготованої для них нагороди.

Автор: протоієрей Ігор Рябко

Усе по темі: Неділя Всіх Святих