Як встояти під час випробувань

Свою Нагорну проповідь Господь закінчує порівнянням життя з побудовою будинку і показує, як благочестиве життя робить людину стійкою проти неминучих у житті випробувань і, навпаки, як безтурботний спосіб життя послабляє душевні сили людини і робить її легкою здобиччю спокус.

Отже, всякого, хто слухає ці слова Мої і виконує їх, уподібню мужеві мудрому, який збудував будинок свій на камені; І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і ринули на будинок той, і він не впав, бо був збудований на камені. А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться мужеві нерозумному, який збудував будинок свій на піску; І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і налягли на будинок той; і він упав, і руйнування його було велике. І коли Ісус скінчив слова ці, народ дивувався вченню Його, бо Він учив їх, як Той, Хто має владу, а не як книжники і фарисеї” (Мф. 7:24-29).

Наведене порівняння способу життя людини з будинком було дуже зрозуміле жителям Святої Землі. Ця країна в більшій частині своїй – гориста. Раптові проливні дощі наповнюють гірські струмки і річки, зазвичай сухі, бурхливими потоками води, які прямують у долини, відносячи із собою все, що попадається їм на шляху. Тоді ніякі будівлі, що лежать на шляху цих повеней, не можуть встояти перед натиском води, особливо, якщо фундамент під ними піщаний. Тому розсудливі люди завжди будували свої будівлі на кам’яній основі і на достатній висоті над рівнем дощових потоків.

У людському житті різні бурі абсолютно неминучі. Під ними потрібно розуміти: пожежі, землетруси, війни, гоніння, невиліковні хвороби, смерть близької людини і подібні лиха, які завжди приходять несподівано і стрясають до основи людське життя. В одну мить можна втратити здоров’я, сім’ю, щастя, багатство, душевну рівновагу – усе. При такій бурі падінням для людини буде втрата віри, відчай або нарікання на Господа.

Неминучі в людському житті внутрішні потрясіння, які можуть бути ще небезпечніше за фізичні бурі, наприклад: вирування пристрастей, важкі спокуси, тяжкі сумніви в питаннях віри, напади гніву, ревнощів, заздрості, страху. У такому випадку падінням для людини буде піддатися спокусі, відректися від Бога, від своєї віри чи якось інакше порушити голос своєї совісті. Ці внутрішні потрясіння є наслідком не лише несприятливих життєвих обставин, але, часто результатом дій і вчинків зловмисних людей, а також диявола, який, за словами апостола, “ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти” (1Пет. 5:8).

(Людині належить у день своєї смерті пройти через останнє випробування. Як описується в деяких житіях святих, коли душа покидає тіло, перед її поглядом розкриється потойбічний світ, і вона починає бачити як добрих Ангелів, так і бісів. Біси прагнуть збентежити людську душу тим, що показують їй гріхи, які вона скоювала, живучи в тілі, і переконати її, що їй немає спасіння. Цим вони прагнуть душу вкинути у відчай і захопити із собою в безодню. У цей час Ангел-хранитель захищає душу від бісів і підбадьорює її надією на милосердя Боже. Якщо людина жила грішно і не має віри, то біси можуть здолати її душу. Цей перехід душі від місця її розлучення з тілом до престолу Божого називається “митарствами”. Можливо, що саме про це випробування пише апостол Павло, коли радить християнам вдягатися в броню праведності, щоб встояти “проти духів злоби піднебесних… в день злий і, все подолавши, вистояти” (Еф. 6:12-13). “Броня праведності”, за тлумаченням святих, це – сукупність чеснот людини, а “день злий” – час важкої спокуси після розлучення душі з тілом. Будучи вигнані з неба, темні духи знаходяться в області між небом і землею і чинять підступи людським душам на їх шляху до престолу Божого. Тільки після загального суду біси остаточно знаходитимуться в безодні).

Хто може бути спокійний і щасливий при такій непостійності земних справ? Той, хто з Христом і в Христі. Ті, хто живе згідно із законом Христовим, стоять на твердій скелі і захищені від бурі. Маючи віру і любов до Бога, вони не повинні боятися її, бо Господь не допустить впасти віруючій людині в спокусу понад її силу (1 Кор. 10:13). Але той, хто не виконує заповідей Христових не може встояти, коли піднімуться проти нього важкі випробування. Найчастіше він впаде у відчай, і тоді падіння його буде погибеллю для нього самого і застереженням для інших.

Спостерігаючи це, древній мудрець написав: “Як проноситься вихор, так немає більше нечестивого; а праведник – на вічній основі” (Притчі Соломонові 10:25).

Взагалі скорботу можна уподібнити вогню. Один і той самий вогонь солому перетворює на попіл, а золото очищає від всякої нечистої домішки. Тих, хто живе благочестиво, Господь підбадьорює такими словами: “Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулась об камінь. На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія” (Пс. 90:10-13, “гаспид” і “василиск” – отруйні змії).

Отже, у Своїй Нагорній проповіді Спаситель дає нам яскраве і всеосяжне керівництво, як стати благочестивими, як побудувати той стрункий і благоліпний будинок духовної досконалості, в якому мешкатиме Дух Святий.

Підсумовуючи повчання відносно Бога, Спаситель учить нас Його волю ставити на перше місце, свої справи завжди направляти до слави Божої, прагнути уподібнюватися Богові в Його досконалості, твердо вірити, що Він нас любить і постійно про нас піклується.

Відносно ближніх Господь нас учить не мстити, прощати кривдників, бути милосердними, жалісливими і миролюбними, нікого не засуджувати, поступати з людьми так, як хочемо, щоб вони з нами поступали, усіх любити, навіть своїх ворогів, але, у той же час, остерігатися “псів” і, особливо, самозваних пророків.

Відносно свого внутрішнього спрямування Господь нас учить бути упокореними і лагідними, уникати лицемірства і лукавства, розвивати свої позитивні якості, прагнути до праведності, бути постійними в добрих справах, працелюбними, терплячими і мужніми, зберігати своє серце чистим, з радістю переносити страждання заради імені Христового і правди Його. Усі духовні зусилля людини не марні: вони роблять її міцнішою і непохитною під час життєвих буревіїв, а на небі готують їй вічну нагороду.