«Проклята земля через тебе»

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Видовище стада свиней, що потопає в морській безодні – жахливе! Споглядання божевільних, які рвуть на собі одяг, роздирають навіть ланцюги, що їх сковують, пригноблює серце. Невже не можна було і скорботних божевільних зцілити і ні в чому не повинних домашніх тварин зберегти? Чому – готова запитати добра і жаліслива людина – порятунок одних купується ціною страждань і загибелі інших? Чому Бог так влаштував цей світ, що в ньому існують сльози, скорбота, біль, смерть? І, що саме неприйнятне, смерть непорочних: дітей, домашніх тварин, рослин. Знаєте, про що найчастіше засмучуються люди, які вперше відкрили Євангеліє: навіщо Христос згубив безплідну смоковницю? Чого поганого вона Йому зробила? Добрі люди тужать про страждання безневинних, звинувачуючи Бога у витонченій жорстокості: навіщо допускає таке на підвідомчій території? Архімандрит Софроній у своїй книзі про преподобного Силуана Афонського наводить таке судження старця на цю тему: «Той, хто пристрасно любить людський світ, живе його стражданнями. Носячи в собі скорботу про світ, він повстає на Бога, вважаючи Його винуватцем тих страждань, якими сповнений весь світ; і повстає іноді до сильної ворожнечі». Отже демонстрація на захист тварин жителів Гергесинської країни закінчилася для Спасителя порівняно благополучно: Його лише вигнали. Адже і вбити могли.

З тих самих далеких біблійних часів і до цього дня всі ці незліченні екологісти, «зелені», захисники прав тварин, вегетаріанці услід за свиноприхильними жителями країни Гергесинської докоряють Богові за те, що «всі істоти разом стогнуть і мучаться донині» (Рим.8:22). Тварини стогнуть і мучаться, кажуть вони, тому що Бог по жорстокості Своїй і байдужості допускає ці страждання. Кажуть вони так, бо не хочуть та і не можуть знати правди. А тим часом правда ця була відкрита ще Адаму відразу після гріхопадіння першої людини. «Проклята земля через тебе» (Бут. 3:17), – сказав йому Бог, усе творіння виявилося скрушеним і згубленим у результаті зради, унаслідок зради того, хто був «вінцем творіння». І от тепер людина не бажає визнавати своєї провини, вона не хоче стати відповідачем за гріхопадіння, вона, за звичаєм, покладає всю провину за недосконалість світу і сумні стогони творіння на Творця! А те, що з гріхом, скоєним прабатьком, до світу увійшла смерть, про це нащадки адамові вважають за краще не згадувати.

Людині, створеній Богом, в їжу Бог дав, як сказано в Біблії, «усяку траву, що сіє насіння, яка є на всій землі, і всяке дерево, яке має плід, що сіє насіння» (Бут. 1:29). Бачте, траву, а не плоть живих істот! Людині ж, пошкодженій гріхом, людині, що зрадила Богові, нащадкові Адама, який скуштував смерті, Бог сказав: «Все, що рухається, що живе, буде вам у їжу» (Бут. 9:3).

Ной, Мелік Казарян

Таким чином, споживання м’яса стало знаком людського падіння, свого роду постійним нагадуванням про те, що ми вигнані з Раю. Тому і піст, благословенний Церквою, не просто як, якесь самообмеження, але і нагадування про втрачену невинність, про час блаженства, про те, що ми називаємо щастям. У свою чергу, вегетаріанство, тобто піст безблагодатний, самостійний, – не що інше, як спроба відмовитися від покутної пам’яті про своє відпадання від Бога, спроба переступити Божу заповідь. Тому Церква П’ятдесят першим Правилом Святих Апостолів вегетаріанство засуджує і забороняє як практику, що не приносить користі душі та веде до торжества гордині і зарозумілості.

Тому і Народ Божий у спокутування своїх гріхів приносив у жертву безневинного ягняти (Вих. 12:5), постійно пам’ятаючи про те, що «похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть» (Як. 1:15). Наші далекі предки розуміли, що загибель безневинного агнця – це постійний докір їм, грішникам, що живуть. Тому і Безневинний Син Божий, як колись Агнець, Узяв на Себе гріх світу, помер страшною смертю на Хресті, щоб ті, хто творить на Його спогад Безкровну жертву Євхаристії, здійснювали це, пам’ятаючи про свої гріхи і каючись у них.

Це через наш гріх, а зовсім не через недбальство Боже «всі істоти разом стогнуть і мучаться донині»! Це через те, що ми – грішники, гине природа, горять ліси, бідніє на наших очах земля, яка дана була нам для того, щоб ми, по заповіді Божій, «обробляли і зберігали її» (див. Бут.2:15).

Захисники довкілля, при всьому тому, що вони роблять велику і важливу справу, все-таки борються не з причинами, а усього лише із сумними наслідками. Їх палкі і відчайдушні заклики зберегти вмираючу природу не можуть зачепити самовдоволених сердець, чужих покаянню. Вони, бідолахи, як і жителі Гергесинської країни, не бачать прямого зв’язку між власним гріхом і, приміром, масовою загибеллю китів у світовому океані або тим, що стадо свиней кинулося зі скелі в море. «Зелені» переконані, що в усьому винувато зростаюче промислове виробництво і горезвісна глобалізація, тоді як гергесинці, що пожаліли свиней, вважали, що втоплене стадо – занадто велика плата за зцілення двох божевільних. І тим і другим не потрібен Спаситель, бо тим і другим на думку не спадає звинуватити в нещастях світу самих себе. Але ми, православні, повинні б пам’ятати, що жива природа, створена Творцем в усій її пишності і різноманітті, збережена і врятована може бути не природозахисними демонстраціями, не лютими сутичками з поліцією, не вигнанням Христа «від їхнього краю» (Мф. 8:34), а тихими словами, промовленими в глибині скрушного серця: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18:13). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 5 неділя після П’ятидесятниці