Нагорода ваша на небесах

Ісус Христос дивиться з пагорба на Єрусалим, Грег Олсен

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Як самотній Бог на землі! Як самотній Господь наш Ісус Христос серед людей, яких Він прийшов спасти від вічної смерті! Мучені бісами, нещасні гергесинські біснуваті женуть Його: “Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий?” Ціле місто “вийшло назустріч” і благає Його піти від меж їх. Адже тому і вийшли всім світом, щоб прогнати! Апостоли розбігаються в жаху, найбільший з пророків, Іоанн Предтеча, той, який зовсім нещодавно закликав до покаяння, бо от воно, при дверях! – тепер здивовано запитує: “Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?” (Мф. 11:2). На рідній землі, там, де Він виріс, де кожен знав Його як Сина теслі Йосифа, як Сина Людського, в Назареті Галилейському, люди, які слухали Його проповідь у синагозі і лише хвилину тому “дивувалися словам благодаті, що виходили з уст Його, і говорили: чи ж не Йосифів це син?” (Лк. 4:22) – дивуючись Його премудрості і розуму, буквально через хвилину “вигнали Його геть з міста і повели на вершину гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його” (Лк. 4:29). – “До своїх прийшов, і свої Його не прийняли…” (Ін. 1:11).

Самотня і людина, що сповідує Христа своїм Богом і Спасителем. Самотня, навіть якщо вона оточена друзями, навіть якщо удачлива в шлюбі, навіть коли діти і онуки вінчають її щасливу старість. Самотня передусім через те, що “раб не більший за господаря свого” (Ін. 15:20), бо якщо ми наважилися одного разу йти за Христом, нам неминуче доведеться розділити з Ним усі тяготи цього шляху. І, звичайно, самотня людина завжди в найголовнішій своїй справі – в справі спасіння душі. Не через те, що оточують її одні вороги та ненависники, але через те, що ніхто, навіть Бог не зможе зробити за людину, замість неї те, що вона має зробити сама.

Не можна прожити життя за того, кого любиш. Можна віддати йому всю свою любов, можна витратити на нього увесь свій час, можна, нарешті, люблячи і жаліючи людину, віддати їй свою кров, нирку, шкіру, можна позбавити себе частини здоров’я, відмовитися від повноти власного тіла, щоб вона, була жива та здорова. Усе це можна зробити заради ближнього. Не можна прожити за нього життя. Не можна пронести по цьому життю Хрест, даний йому Богом.

Можна ночі безперервно проводити в молитві перед Господом за того, кому ти хочеш допомогти своєю молитвою, своїми сльозами, своїм подвигом, але завжди треба бути готовим до того, що подвиг цей, молитва твоя, сльози, тобою пролиті, будуть знехтувані, а то і просто не помічені. Бо не можна ні від кого вимагати любові, бо нікого не можна змусити любити, бо навіть Бог не може спасти людину проти її власної волі.

Ми тим і відрізняємося радикально від нашого Господа і Учителя, що Він привертав світ Своєю любов’ю, а ми намагаємося здолати ближніх своїх у кращому разі непереможною логікою своїх аргументів, блиском розуму, силою знань. Іншими словами, ми не стільки проблемами ближніх заклопотані, скільки власним тріумфом. Нам не їх спасіння потрібне, а власна перемога над ними. Він, наш Спаситель, плакав на Хресті не про Себе, а про тих, хто Його розпинав. Якби ми частіше згадували про це, можливо, не так сильно засмучувала б нас невдячність ближніх, грубість дітей, байдужа холодність оточення.

Тому не станемо сумувати, коли наші спроби допомогти ближньому розбиваються об стіну байдужості, а то і неприязні, тому не дивуватимемося з того, що, як свідчить сумна народна мудрість, “добро карається”. Краще спробуємо зрозуміти, якщо вже ми осмілилися назватися християнами, то і поступати нам належить по-християнськи, тобто так, як Господь заповідав: “А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних. Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?” (Мф. 5:44-46).

І як неможливо уявити собі Христа Спасителя ображеним на невдячних гергесинців, так само неможливо і кожному з нас ображатися на всякого, хто не оцінив наші труди, старання, хто не відповів вдячністю на нашу добру участь, хто просто не помітив нас. На те ми і християни! Тому і обіцяє нам Господь нагороду на небі, якщо ми не отримали її тут, на землі. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 5 неділя після П’ятидесятниці