ВСТУП

Розум істиною прояснюється, серце любов’ю зігрівається

Якось взимку (14-го січня 1982 року) американці з хвилюванням спостерігали на екранах своїх телевізорів порятунок пасажирів літака, що впав у заледенілу річку Потомак, біля міста Вашингтон. Зазвичай, у подібних випадках смертельної небезпеки людей охоплює паніка і тоді кожен прагне в першу чергу врятувати себе. Річка замерзла, і пасажири з літака, що впав, почали вискакувати на найближчу кригу, а гвинтокрил, що підлетів незабаром, став підбирати їх у спеціальний кошик, який спускали на тросах. І тут телеглядачі побачили дещо зовсім несподіване: хтось із пасажирів, вийшовши на кригу, почав допомагати іншим підніматися в кошик гвинтокрила.

Процедура порятунку була повільною, так що гвинтокрилу довелося кілька разів відлітати і повертатися за новими пасажирами, а незнайомець усе підсаджував їх із криги в кошик. Коли гвинтокрил прилетів, щоб, нарешті, підібрати і незнайомого героя, але той зник: очевидно він впав у крижану воду і потонув. Так, допомагаючи іншим, він сам загинув. Ім’я його залишилося невідомим, але врятовані ним пасажири завжди згадуватимуть його з вдячністю. “Немає більшої любові, як хто покладе життя своє за ближніх своїх”.

Цей і подібні випадки героїзму і самовідданості спонукають замислитися над природою і джерелом того благородного почуття, яке ми називаємо любов’ю. Легко зрозуміти, коли люди в стані страху, що охопив їх, рятують себе не враховуючи інших. Тут ними керує інстинкт самозбереження, який властивий усім живим істотам. А жертовна любов – звідки вона? Адже вона протилежна до основного еволюційного принципу, згідно з яким найсильніші виживають завдяки слабкішим.

У цій роботі ми постараємося проникнути наскільки це можливо в суть цієї таємничої духовної сили, яка іменується любов’ю, і поговоримо про її природу і властивості.